Отто Ган

1904, Станіслав – 1942, Львів
Львівська державна промислова школа

Львівський живописець та графік єврейського походження, член львівської спілки «Артес» з 1930 року. В творчості використовував елементи експресіонізму, французького сюрреалізму та абстракції. Отто Ган також займався арт-критикою

1920–1923 – навчання у Львові в Державній промисловій школі на факультеті декоративного мистецтва у Казимира Сіхульського.
1923—1928 – перебував у Франції де навчався у Academie Moderne Фернана Леже, разом з іншими художниками та художницями зі Львова, які трималися разом: Марком Влодарським, Марґіт Райх та Єжи Янішем.
1927 – Отто Ган і Генрик Штренґ разом з Вандою Вольською організовують у Парижі виставку, котра стала дебютом для обох львів’ян і відбулася в Galerie au Sacre du Printemps, де експонувалися твори переважно польських художників

Творчість Отто Гана згадується в найбільш авторитетних львівських виданнях епохи, присвячених також і єврейському мистецтву, зокрема в каталозі колекції М. Гольдштейна та в “Єврейському альманасі” Германа Стахля

У 1926—1928 роках створював композиції, синтетично трактовані силуети людей і предметів поєднувались у вигляді колажів з абстрактними формами.

Від 1929 року брав участь у виставковій діяльності львівської мистецької авангардистської групи «Артес» (до якої також входили Александер Кшивоблоцький, Роман Сельський та Марґіт Райх, Єжи Яніш, Людвік Ліллє, Тадеуш Войцеховський, Марк Влодарський, Олександр Рімер, Стефан Вайцеховський, Людвік Тирович, Роман Турин). Експонував свої твори у Львові, Кракові, Лодзі та інших містах.

О. Ган розпочав з деформації, примітивізації та симультанності.
Потім, вже після навчання в Парижі 1927 року, він приходить до конструктивізму. У порівнянні з Г. Штренґом його лінія більш відміряна та більш тверда, жорстка, колористика вульгарніша, і статика перебуває вже на межі нерухомості та розтягнення. Він комбінує об’єкти з геометричними елементами та людськими головами. Його улюбленою темою є зіставлення кінської голови (потрактоване подібно до манери Кіріко) з людським кулаком і фруктами.
У нових роботах опрацьовується сюрреалістичний елемент: елемент динаміки, подієвості. Проте метод трактування матеіралу тут завжди містить елемент симетрії, числа і маси. Ніякої випадковості і ніякого піддавання примхам настроїв.
Дебора Фоґель (1931)[1]

Загинув у 1942 році у Львові. Обставини загибелі Отто Гана детально пояснює сучасник та близький друг художник і мистецтвознавець Володимир Ласовський, котрий, в особистому листуванні з Пйотром Лукашевичем у лютому 1970 року, розповів подробиці останнього періоду в житті та творчості Гана:

“Відносно охарактеризування останнього періоду творчості Гана, можу в загальному сказати, що він був дуже цікавий і не такий еклектичний як у попередніх стадіях своїх формальних шукань. Експериментування в кубістичній та сюрреалістичній манері залишили в нього доволі брудну палітру. Він послуговувався здебільшого земляними фарбами (охра, сієна, умбра), чорною та білою він ламав ці кольори, рідко змішуючи їх з кадміюмом, киноваром чи групою синіх. Чисті, неземляного походження кольори вживав переважно у чистому виді дуже ощадно. Остатньо перейшов він на чисто експресіоністичні позиції з майже непомітними впливами кубістичного забудовування площі і дуже дискретним акцентуванням програмового сюрреалізму. Трактування своїх сюжетів (коні, начиння, людські постаті) Ган вирішував здебільшого фрагментарно; він закомпоновував площу деталями сюжету, так, наче б бажаючи його в якійсь мірі ‘відпредметовити’, децентралізував композицію динамічними, під певними кутами акцентованими лініями, виминаючи горизонтальних, статичних ліній. Орудуючи підкресленими контрастуваннями кутніх і округлих форм, він нагадував пройдену кубістичну дисципліну компонування. В останньому періоді, а радше в останніх днях своєї творчості досягав Ган значної виразовості, сугестивності творива, розв’язуючи для динаміки вислову, його щирої емоційності всі дотеперішні затіснення та доктринальні зумовлення. Хочу власне сказати, що останні його твори переконували і хвилювали своєю щирістю та правдивістю. Всі вони були заложені монументально і підказували думку про перерішення їх у мозаїковій чи темперовій техніці на широких стінних площах. Ці зауваження стосуються до останніх десяти чи двадцяти полотен, що над ними мистець працював перед своєю трагічною смертю. […] Дуже цікавився українським народним примітивом у кахлях, килимах, дитячих іграшках, а також розписом кераміки. Ці зацікавлення віддзеркалилися у його останніх творах. Це згрубша все те, що можу Вам сказати про Гана, мистця, що жорстока смерть перервала його творчий шлях в моменті, коли він став на нього, щоби крокувати впевнено і послідовно виявляючи те, що хотів і вмів сказати.
За час німецької окупації Отто часто приходив до мене. Він був постійно голодний і я помагав йому провіянтами наскільки міг. Проте одного дня Отто не прийшов до мене. Не приходив і в наступні дні і я довідався, не пригадую собі якою дорогою, що він вискочив з транспорту, коли його везли німці, правдоподібно до конц. табору, і його конвоїри важко поранили стріляючи з поїзду. Важко ранений він доволікся до передмістя Львова і тут помер. […] Своїх образів Отто не давав мені під опіку і нічого з того, що він залишив їх у свойому мешканні я не міг забрати, тому, що після виведення його і родини (тата і сестри) німцями на страту, мешкання було ними опечатане і очевидно не було думки, щоби туди дістатися. Врешті тікаючи зі Львова перед подступаючим фронтом я мав такі умовини втечі, що не мав змоги не те що кілька своїх образів взяти зі собою, але залишив майже всі репродукції своїх праць, так, що на еміграції я опинився малярем без минулого. […] Як людина і як товариш Ган був неперевершений. Характеризувала його якась інфантильна наївність, щирість, але і життьова безпорадність. Бував у мене майже кожного дня і ми обдискутовували мої образи. Потім в порядку куртуазії я мусив бодай на декілька хвилин зайти до нього, щоби зчерги обговорити такі чи інакші зміни, що їх впровадив в свій остатній образ. Багато читав і з ним було мені приємно дискутувати часом цілими годинами на теми останніх мистецьких новин в Парижі”. [2]