Ярослава Музика

Ярослава Музика

  • 10 січня 1894, Залізці — 23 листопада 1973, Львів
  • Вільна академія мистецтв у Львові (1923)
  • Вільна академія в Парижі (1935)
  • Українська художниця, громадська діячка. Працювала у різних видах і жанрах образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва: малярство (іконографія, портрет, пейзаж, натюрморт), мозаїка, живопис на склі, станкова й ілюстративна графіка (лінорити, офорти), екслібриси, емаль, батик, тиснення на шкірі, інкрустація, килимарство, аплікації — понад 2000 робіт.

    1917-1919 – навчання у Мистецькій студії Станіслава Батовського-Качора у Львові
    1920–1923 – навчання на факультеті пластики Вільної академії мистецтв у Львові
    1922 – взяла участь у першій виставці ГДУМ (Гуртка Діячів Українського Мистецтва), творчого об’єднання, заснованого Петром Холодним, Павлом Ковжуном, Миколою Голубцем.
    1927 – Ярослава Музика передає частину творів Михайла Бойчука та його кола Національному музею у Львові. У львівський період життя Бойчука художниця співпрацювала з ним і з колом його послідовників.

    Ярослава Музика мешкала в будинку на вул. Чарнецького, де була розташована майстерня Бойчука (нині вул. Винниченка, 26), вона зуміла зберегти значну кількість архівних матеріалів і деякі твори, які залишились після переїзду художника до Києва. У 1950 році десяткі робіт передані музею були знищені, але в 1970-х роках виявилось, що в помешканні Ярослави Музики був облаштований сховок, в якому збереглися роботи бойчукістів та львівського авангарду.

    1928 – працює реставраторкою у Національному музеї
    1931 – співзасновниця та голова Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ)
    1934 — співорганізаторка Українського жіночого конгресу в м. Станіслав (нині Івано-Франківськ)
    1935 – навчання у Вільній академії в Парижі
    1935 – спільна виставка Фрица Клеймана, Ярослави Музики, Анджея Пронашка та Бруно Шульца (грудень, 1935; Міський музей художнього промислу) як учасників Львівської професійної спільки митців-пластиків [1]
    1940, 1941 – хоча Ярослава Музика не приєдналась до Спілки українських художників, однак брала участь у спільних виставках разом з Романом Сельським, Михайлом Осінчуком та Романом Туриним. У публікаціях та дискусіях навколо мистецького життя містя, художників заохочували зображати батальні сцени та воєнну тематику, проте Ярослава Музика виставляла натюрморти. Друга виставка (1941рік) мала на меті поглиблення національного характеру мистецтва. Знову художниця, мабуть, навмисне, надіслала пейзаж з вербами.

    У цей час Ярослава Музика знайомиться з Богданою Світлик, інтелігентною молодою жінкою, яка цікавилася мистецтвом. Музика мала велику бібліотеку і позичала книги своїй новій друзі, що не дивно для часу, коли бібліотеки були закриті. Молода арт-ентузіастка була членкинею Організації Українських Націоналістів. Випадково вони знову зустрілися восени 1944 року, і, можливо, цей збіг обставин надихнув ОУН використати Музику та її чоловіка, який нещодавно повернувся до Львова, для вступу в переговори з радянською владою. Такий поворот подій призвів до арешту художниці в 1948 році.

    1941 – у червні після примусової евакуації її чоловіка Максима Музики, художниця опинилась у складних обставинах: вона була без роботи, і, що ще гірше, вона була дружиною радянського депутата міської ради та помічником директора медінституту.
    1942 – відновлено статус музею, яким завідує Іларіон Свєнціцький (рада реорганізувала Український національний музей, підпорядкувавши його Галереї мистецтв, окупувавши Львів, нацисти закрили його); Ярославу Музику взяли на роботу на чверть робочого дня, ймовірно, щоб вона могла отримати довідку про працевлаштованість.
    В цей час Ярослава Музика погодилась на пропозицію подруги-німкені Анни Залужної (з протоколів допитів відомо, що Залужна передавала ліцензії, отримані від німецької адміністрації, дружинам лікарів, коли настали у важкі часи), яка заохотила художницю відкрити тютюновий кіоск. Ярослава Музика не мала досвіду в торгівлі, тож найняла професійного завідувача-продавця, в результаті дохід був мінімальним.

    Наприкінці 1941 року Ярослава Музика познайомилася з Єфросинією Левковською через Фрідерику Лілль, яка переховувалася в домі Левковської під «арійським» ім’ям Ірена Шишкович. Ярослава Музика знала сім’ю художника Людвіка Лілля щонайменше двадцять років. Перед еміграцією до Парижа в 1937 році художник довірив їй частину своєї колекції; крім гравюр, він залишив листування, пов’язане з майбутньою виставкою єврейського мистецтва та ремесел, а також колекцію візерунків текстильного друку. Майже цілий наступний рік Єфросинія Левковська та Ярослава Музика заходили в гетто, щоб допомогти Фрідериці Лілль і друзям Музики – художникам і лікарям.

    19 листопада 1944 року до доктора Кордюка прийшла Ярослава Музика і повідомила, що подруга, яка має зв’язки з ОУН, просить зв’язатися з представником влади. Вона довіряла Кордюку — він був соратником її чоловіка Максима Музики. Через два дні лікар переказав їхню розмову НКВС, було прийнято рішення передати українському підпіллю повідомлення про готовність радянської влади до переговорів. Роль посередника випала на Ярославу Музику. Кілька зустрічей відбулось вдома у Ярослави Музики, невдовзі представники ОУН припинили зустрічі, зрозумівши, що переговорили велися з НКВС-никами, а не представниками уряду, і метою було не досягнення домовленностей, а спроба дістатися до підпільників і ліквідувати їх.

    У жовтні 1947 року в квартирі Ярослави Музики вперше провели обшук.

    1948 – Спілка письменників направила Ярославу Музику до художнього закладу в Гурзуфі в Криму. Хоча вона мала бути схвильована, у неї було зловісне відчуття: раптом, після двотижневого перебування, її заарештували. Звинувачення звучало абсурдно: живучи в Гурзуфі в будинку художників, вона малювала пейзажі та фотографувала пейзажі. Після перевезення її до київської тюрми НКВС одразу забув про звинувачення. Усі обставини вказують на хитрість вирвати Музику з-під чиєїсь охорони.

    Після суворого розслідування, яке тривало кілька місяців, 55-річну жінку засудили до 25 років ГУЛАГу. Обвинувачення визнало її винною в членстві в ОУН та у співпраці з нацистами. Її було звільнено тільки після смерті Сталіна, в 1955 році. Минуло ще п’ять років, після того, як Ярослава Музика звернулася до суду, і її статус злочинця, позбавленого громадянських прав, було скасовано (реабілітація відбулася лише в 1994 році, коли Україна стала незалежною, до сотої річниці від дня народження художниці).

    1957 – Ярослава Музика взяла участь у кількох виставках, що дозволило їй відновити членство в Спілці художників; її картини, в тому числі «Дівчинка з собакою», були представлені в Києві. На той час Музиці було сімдесят чотири.

    У 1960-х роках Ярослава Музика стала взірцем для “шістдесятників”, у той період до її кола увійшов Ігор Калинець. Останній поетичний томик, який він написав за межами в’язниці, «Спогад про світ», був проілюстрований графічним циклом художниці під назвою «Символи Сковороди». Таку назву Калинець дав циклу віршів, що увійшли до його тома, опублікованого (як самвидав) поза офіційним обігом.

    1972 – влітку Ігоря Калинця заарештували за розповсюдження своїх творів через самвидав. Знову на допит у приміщення КДБ увійшла 78-річна Ярослава Музика.
    Через рік вона померла. Твори, архів, бібліотеку, колекцію заповіла Львівській галереї мистецтв.

  • Роботи
  • Ярослава МузикаЯрослава МузикаЯрослава МузикаЯрослава Музика. Малий мирон, 1968; мозаїкаЯрослава Музика. Княгиня Ольга, 1968; мозаїкаЯрослава Музика. Ангел, 1960-ті; емаль

Джерела:
1. Оля Гнатюк “Відвага і страх”, С.340

Інші профілі

Юзефіна Кірхнер (Józefina Kirchner)

Юзефіна Кірхнер (Józefina Kirchner)

Юзефіна Кірхнер творила в дусі сецесії та постімпресіонізму. Авторка портретів, морських пейзажів Балтійського моря, видів з Балкан, Чорного моря та Італії

Алоїзій Рейхан (Alojzy Rejchan)

Алоїзій Рейхан (Alojzy Rejchan)

Алоїзій Рейхан відомий як портретист, його роботи в стилі бідермаєр мають риси Віденської школи. Малював також мініатюри, жанрові сцени, займався літографією

Станіслав Рейхан (Stanisław Rejchan)

Станіслав Рейхан (Stanisław Rejchan)

Художник, портретист, ілюстратор, педагог. Викладав у Промисловій школі рисунок. Станіслав Рейхан був головою Союзу Польських Митців у Львові та Товариства прихильників красних мистецтв

вверх