Станіслав Рейхан (Stanisław Rejchan)

Художник, портретист, ілюстратор, педагог. Викладав у Промисловій школі рисунок. Станіслав Рейхан був головою Союзу Польських Митців у Львові та Товариства прихильників красних мистецтв

Онук художника-портретиста Юзефа Рейхана, батько Станіслава – Алоїзій Рейхан, – також був художником.

1877 – навчання у Віденській Академії образотворчих мистецтв під керівництвом Християна Гріпенкерля
1880 – переїзхд у Париж, де Станіслав Рейхан продовжив навчання у французьких майстрів Леона Бонна і Жана-Поля Лорана
1890, 1897 – учасних паризьких салонів

Після закінчення навчання залишився працювати в Парижі до 1896 року. Швидко отримав визнання як портретист і художник, який зображає сцени розкішного життя парижан: сценки з офіційних прийомів, театральних прем’єр, перегонів, портрети. За цей час здійснив неодноразові творчі поїздки по Німеччини, Англії, Швейцарії та Італії (під Флоренцією художник прожив більше року).

Мав славу автора мальованих репортажів, які з’явилися на сторінках французьких, британських, німецьких і польських журналів — «Le Monde illustré», «Revue Illustrée», «The Illustrated London News», «Fliegende Blätter», «Tygodnik Ilustrowany».

Повернення Станіслава Рейхана до Львова у 1890-х роках біографи пояснюють ростом популярності фотографії, яка вплинула на спад замовлень рисунків і портретів.

У 1894 році Станіслав Рейхан одружився на Ірені Валерії фон Метцгер, у подружжя народився син Станіслав (1897). У 1904 році художник одружився вдруге на Ванді Моніці Ополе.

1896 – Станіслав Рейхан став професором Промислової школи у Львові. Серед його учнів – Мартин Кітц.
з 1899 року був головою Союзу Польських Митців у Львові (Związek Artystów Polskich we Lwowie), паралельно був заступником Яна Болоз-Антонєвича у Товаристві прихильників красних мистецтв

бл. 1897–1900 – під керівництвом Станіслава Рейхана розписаний круглий плафон, що прикрашає стелю театральної зали Львівської опери. Простір довкола люстри над театральним залом поділено на десять секторів. У кожному з них поміщені алегоричні жіночі постаті: повернута до центру сцени «Грація» (автор Едвард Мирон Піч), праворуч — «Правда», з люстерком (Тадеуш Попель), далі по колу — «Ілюзія», з мильною бульбашкою (Антоній Стефанович), «Невинність» (Тадеуш Попель), «Вакханка» (Станіслав Качор-Батовський), «Натхнення» (Олександр Августинович), «Драма» (Людомир Кьолер), «Критика», з нагайкою (Тадеуш Рибковський), «Танець» (Зиґмунт Розвадовський), «Музика» (Олександр Августинович). Художник також був автором плафону «Апофеоз Слави» над авансценою.

1903 – входив до складу журі конкурсу проектів костелу святої Єлизавети у Львові
1904 – очолив Товариство прихильників красних мистецтв (TPSP) у Львові
1910 – входив до складу журі конкурсу проектів пам’ятника Анджею Потоцькому у Львові

Помер під Краковом. Був похований на Личаківському цвинтарі у Львові, поруч з родичами.