Prospana istoria про ситуативні маршрути в межах площі 19,625 км кв

Текст “Prospana istoria про ситуативні маршрути в межах площі 19,625 км кв” написаний як есей-зголошення на курс з теорії і практики сучасного мистецтва “Prospani istoriji”, який курували Ян Бачинський, Влодко Костирко та Денис Панкратов. Курс, перерваний початком повномасштабної війни, проходив на базі Львівського муніципального мистецького центру і полягав у колективному прочитанні й аналізі текстів та зображень, а також польових досліджень публічного й приватного просторів міста.

Prospana istoria про ситуативні маршрути в межах площі 19,625 км кв

Під час перформансу “Прогулянка з Дюшаном, або Рандеву” Алевтіна Кахідзе відвідала експозицію Першої Київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва ARSENALE 2012. Дюшана (собаку) сучасне мистецтво лякало, йому найбільше сподобалось нюхати інсталяцію, яка формально представляла собою купу сміття.

І у мене є собака. Si chiama Gioia. Ми живемо в місті й мені щоденно доводиться обмежувати свободу собаки, згідно правил поведінки в цьому штучному, створеному людьми, середовищі (наприклад, не схвалюється нюхати малознайомих людей, що собака, природно, має в сраці). Стосунки людини з собакою – це про владу. Хоча ми живемо разом в одному місці, але існуємо в різних світах. Джоя (італ. – радість) живе в світі нереалізованих бажань. Коли бажання людини і собаки співпадають, вони зливаються в синергії. Тоді стосунки людини з собакою – це про спільне. В наших стосунках це переживається під час спільних прогулянок.

Характер прогулянок з собакою відмінний від будь яких інших способів пересування містом. Вони мають особливий темп і ритм: повільніший, ніж джоггінг, швидший, ніж фланерство; ритм нерівний через реакцію на множинні подразники, поривчастий через їхню різну інтенсивність. На вулицях нас цікавлять зовсім різні речі. Поки я роздивляюсь будівлі, собака звертає мою увагу, в першу чергу, на інших собак, фекалії та залишки їжі (одного разу Джоя дістала з кущів цілу плитку шоколаду).

Ми починаємо та, замикаючи символічне коло, завершуємо прогулянки в точці з координатами: ХХ.ХХХХХХ, ХХ.ХХХХХХ. Тут я бачу силует релаксуючого чувачка з великим носом, що закинув руки за голову, на стіні колишнього “Скейтінґ-рінґу”, Джоя бачить горіхи на землі.

Координати: ХХ.ХХХХХХ, ХХ.ХХХХХХ, “Скейтінґ-рінґ”

“Давній палац спорту “Скейтінґ-рінґ” побудовано у 1911 р. за проектом архітекторів Юліана Пінкерфельда та Генрика Заремби. В конструкціях будівлі використовувались новітні на той час матеріали: залізобетон, скло та металеві ферми. Перед головним фасадом, на якому монтували великі скляні панелі залу для їзди на роликових ковзанах, був розташований портик із чотирма подвійними колонами тосканського ордеру та фронтоном із завершенням у формі плавної дуги. Фасад раніше прикрашала скульптура авторства Зиґмунта Курчинського із символічною назвою “Сила”. Усередині будинок містив залу площею 1200 кв. м для їзди на роликах (розраховану на 3000 осіб), перекриту металевими фермами, кав’ярню, ресторан, гардероби, прокатний пункт. Підлога зали була виготовлена з американського явора, обробленого за спеціальною технологією. Об’єкт був оснащений електричним освітленням та центральним опаленням.
На той час львівський “Скейтінґ-рінґ” був одним із найбільших закладів такого типу в Австро-Угорщині. Однак згодом катання на роликах не прижилося у Львові. У 1934 р. колишній спортивний об’єкт пристосували для потреб промисловості. В будинку функціонував заклад парової вулканізації “Wulkogum”, який належав С. Рибці (Rybka). У післявоєнний час будівлю використовували як гараж. ” – повна довідка на сайті Центру міської історії.

Наші прогулянки відбуваються в межах умовного кола з радіусом 2,5 км, що зумовлено їхньою годинною тривалістю. Тож, площа міста, яку ми разом досліджуємо складає 19,625 км кв. Джоя визначає маршрут ситуативно. Інколи він пролягає повз галерею Detenpyla, рідше – повз схожий на палац будинок, в підвалах якого жив Мирослав Ягода.

“Його збудував 1899 р. видатний фармаколог, професор Вацлав Собєранський за проектом архітектора Наполеона Лущкевича. До 1930-х рр. у цій чиншовій кам’яниці мешкали львівські вчені, наприкінці 1930-х будинок було адаптовано під приватну жіночу школу. Школою він був і в радянський період.” – довідка Центру міської історії.

Зазираю у вікна, які невблаганно вкриває пилюка, Ягода чимало собак намалював, хоча це могли бути вовки.

Мирослав Ягода. Копиця сіна

Найчастіше Джоя прагне розпочати прогулянку з привітань зі своїм другом Рексом. Їхні зустрічі виглядають ось так:

Єжи Яніш. Львів собача карусель, 1930-ті; папір, туш; NMWr

Автор цього рисунку – Єжі Яніш. Його професійна освіта розпочалась з приватних уроків у львівської художниці Софії Альбіновської – “королева львівського живопису” за словами Олега Введенського, потім навчання в Художньо-промислові школі у Львові у Казимира Сіхульського, відомого сецесійною та ескпресіоністською манерою у зображенні гуцулів. Після навчання в Парижі, Єжи Яніш повернувся до Львова і став співзасновником мистецької групи “артес”, разом з Олександром Кшивоблоцьким, Романом Сельським, Марґіт Райх (Марія Сельська), Мечиславом Висоцьким. Остаточне рішення про створення обʼєднання ухвалювалось у помешканні Єжи Яніша**.

Рекс живе у ЛКП «Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг», в обмін на дах над головою та м’ясні обрізки, він надає послуги охорони. Ми заходимо на подвір’я, коли (рідко) Рекс прикутий ланцем. В цьому місці Георгій Косован купував труну для інсталяції Платона Сільвестрова “Карасик” (виставка “Дефлорація”, 1990 рік).

Зала Платона Сільвестрова, «Дефлорація», 1990, Львів

“Труна коштувала, по-моєму, 27 рублів. Але вона була з такої мокрої дошки, що я її не міг з місця зрушити. Я її кидаю, беру маленьку, і з маленькою виходжу. А продавчиня мені вслід: “Куди?! Ви ж заплатили за велику!”. Кажу, що мені й маленька підійде. І вона була просто… хм… здивована,” – з розмови з Георгієм Косованом у ЦМІ.

Часто Рекс гуляє сам по собі, тоді наш маршрут перебудовується, згідно залишених ним написів:

Тут був Рекс

Мені нічого не зрозуміло з напису Рекса, ймовірно, він адресований лише собакам. Відзначу хіба впевнену “графічну” лінію. Він чимало практикувався, певно більше, ніж автор наступного повідомлення. Його зміст мені незрозумілий, тож увагу привертає невпевненість почерка:

Фото 2020 року. Пізніше додано напис внизу: “айтішник”. Станом на лютий 2025 написи відсутні

Наші з собакою способи прочитання та інтерпретації завжди різні. Різниться і поле зору: у собаки воно завершується десь на рівні мого коліна. Це позамежно одноманітне сіре середовище, спотворене діяльністю ЛКП:

Все, що вище рівня діянь ЛКП, собака не бачить

Всі вищенаведені зображення не мають ніякого зв’язку, крім prospanoi іstorii про прогулянки з собакою та численні розбіжності в наших способах бачення ландшафту (ситуативно окресленої території площею 19,625 км кв, однорідної за своїм походженням та історією розвитку).

На цьому оповідь вимушена неочікувано обірватись, щоб повноцінно стати однією з проспаних історій.

*Darren O’Brien, “Deep Canine Topography: Some Simple Steps,” in Walking as Research Practice (2022)
**Пйотр Лукашевич, Об’єднання Митців artes [та інші історії львівського модернізму]. За редакцією Андрія Боярова (2021)

Авторка тексту: Олександра Кущенко