Червоні образи на склі Іван Гречко почав збирати у 1954 році: “я сам малював дуже, і мене тягнуло то до того всього, шо файне, і шо святе. […] я все колись собі так думав: “Боже, як я вже колись буду мати свою хату, то я собі таких зо три ікони, аби я мав в хаті, та й буде з мене”.
-
Проте «трьома іконами» не обмежилось – і колекціонування Івана Гречка затягнулось, попри те, що цей процес був непростий: потребував часу та ресурсів, уважності та терпеливості. Постійні виїзди у гуцульський край, пошук «своїх» людей, процес домовляння, а також згодом і потреба у вмінні реставрації, адже доволі часто ікони на склі були у поганому стані.
- Роботи львівських художників також увійшли в колекцію Івана Гречко
- Ікони на склі з колекції Івана Гречко
У 1960-х роках час познайомився з мистецьким середовищем Львова: Романом Сельським та Марґіт Райх, Ярославом Лемиком, Володимиром Вітруком, Володимиром Патиком.
На фото: на іменинах у Романа Сельського, 1 грудня 1980-ті роки. Зліва направо: дружина іменинника Ася, Роман Сельський, Іван Гречко, Олесь Середа
На фото: Христина Бурштинська та Іван Гречко. На фоні – «Портрет Івана Гречка», 1978 року авторства Марґіт Райх Сельської
Пан Іван згадує, як його заохочував до колекціонування ікон на склі історик Іван Крип’якевич: «Збирай, збирай, – каже [Іван Крип’якевич], – то є дуже пожиточна річ, – каже, – збирати оті старинні наші речі. То ж вже всьо є історія наша, – каже, – того вже більше ніхто не зробить, бо то, шо сі робило колись, то тепер абсолютно воно, – каже, – немає вже продукції».
Коли почав діяти в Народному русі України, то мав вже цілу колекцію – поза сто ікон – «то була найбільша колєкція тих ікон тоди, яка була відома на Україні».
Один з краківських музеїв пропонував викупити його колекцію, яка вже не поміщалась в квартирі, але не змогли знайти консенсусу щодо назви: «я кажу: To, będzie jaka ikona? – «ну, як то вони казали, – кресова». […] Кажу: «nie, proszę Pani, chciałbym żeby to była ukraińska». «Oczywiście, że tak, to naprawdę tak jest, ale nie możemy tak opisać». – Ну нє, то нє». Таким чином ікони залишились в Україні.
У лютому 2013 року колекціонер передав 65 ікон (більшу частину колекції) Українському Католицькому Університету.
Довідка:
Народився Іван Гречко 19 січня 1929 року у селі Рафайлова Станіславського воєводства (тепер – Бистриця Івано-Франківської області).
Батько Михайло-Константип був учасником Першої світової війни – долучився разом з братом Ярославом до підпільної боротьби: обоє не пережили війну.
Матір Євдокію та сестру Орисю депортували в Сибір у 1947 році, лише Івану вдалось уникнути виселення.
Під час весняних екзаментів у Політехнічному університеті у Львові його заарештували, утримували на Лонцького. У 1948 році Іван Гречко знову поступає: цього разу у Лісотехнічний університет, який закінчив у 1953 році.
Брв активну участь у діяльності катакомбної УГКЦ та її виході з підпілля, був співзасновником Клубу греко-католицької інтелігенції «Обнова». Також був головою комісії свободи сумління Народного руху України.
Авторка тексту: Христина Рутар – дослідниця студій пам’яті та травми, голова ГО Пост Беллум-Україна; викладачка кафедри культурології Українського Католицького Університету; координаторка усноісторичного проєкту #непочуті у Меморіальному Музеї тоталітарних режимів «Територія Терору».
Інше у потоці
У Львові триває оцифрування давніх писанок
Чутлива спадщина: створення тактильної експозиції барельєфів «Чотири стихії»
Периферії/Peripheries : перекази виставок