Відео абстракт, або звук, або віртуальна реальність

Локація 1: Етнографічний музей. Human aspect on/of
Можливість спробувати збагнути, осмислити різні аспекти взаємодії людини з технологіями та навколишнім середовищем. Співжиття живого з технікою та технологією, як в буденності так і в мистецтві. Що є і що буде? На що здатна техніка, куди йде наука? І що чекає нас в майбутньому?

Цікавим мистецьким персонажем чи не кожної з робіт був звук. На нього особливо варто звернути увагу. Надмірно гучний, нав’язливий, надокучливий. Чи шум моря, що обвалюється на тебе, чи натовп на відео з лгбт маршу, чи брязкання столових приборів… Всі ці різного походження звуки перемішуються, сплітаються, об’єднуються в один — потужний та вражаючий.

Локація 2: Дзиґа. Time forward, two times back / Dot.to.dot
По правді, важко було сприймати таку кількість інформаційно, ідейно насичених речей, які ще й рухаються кожна в своїй послідовності, на власній швидкості. Тут авторські зусилля присвячено дослідженню минулого, інспірованого сімейною та культурною пам’яттю поколінь. А також висвітлюється надзвичайно важлива і потрібна тема — розархівування. Порушена проблема зв’язків між людиною, медіа та минулим.

Як би не опиралися й не ховалися в своїй сучасності, представлені на фестивалі твори, все ж знайти щось у мистецькому минулому і пов’язати його з цим — велика спокуса копирсатися в історії, шукати походження чи посилання. Звідки він, цей multisensory experience of sound, movement or/and color?

Далекий відгомін звукових творів чуємо ще ген на початку мистецтва Дії — на зорі перформансу. Пригадуємо перформанси Марінетті. Zang Tumb Tumb, наприклад, присвячений облозі Адріанополя. Звукова поема, симфонія, створена бряжчанням рейок, молотків, телефонної слухавки, якими автор імітував накази турецького генерала і шум збройного обстрілу, кулеметів. Тоді до цього «звуко-витвору» був доданий ще голос автора — декламація. В цьому й перформанс, тоді ще у всій повноті свого новаторства.

Локація 3: Театр імені Леся Курбаса. Temporary Nation
Звуковий перформанс дещо іншої характерності представили нам Ехо Хо та Пйотр Вижиковський в межах презентацій проекту “+100”, ініційованого Інститутом Адама Міцкевича в рамках програми міжнародних святкувань сторіччя незалежності Польщі. Тут в центрі уваги Жест, і спровокований Звук. І Звук і Жест — окремі самостійні складові некласичного, незвичного цілого.
Також певну спільність, спорідненість можна побачити з ідеями футуриста Луїджі Руссоло в його маніфесті “Мистецтво шумів”, де проголошується пошук нових мистецьких способів, а саме мистецтво звуку, мистецтво шуму:

Спершу музика прагнула до чистоти і приємності звуку. Тоді різні звуки були турботливо поєднані, але лиш з тим, щоби пестити вухо ніжними гармоніями. Сьогодні музика, оскільки безперервно стає складнішою, прагне поєднати багато протилежних, дивних і різких звуків. Таким чином, ми підходимо все ближче до шумового звуку, як мистецтва

Ця музична революція паралельна до розвитку машин, які співпрацюють з людиною на кожному кроці

Не лише в ревучій атмосфері великих міст, а також у селах, які донедавна були чи не повністю безмовні, машина сьогодні створила таке різноманіття і конкуренцію шумів, що чистий звук більше не будить такий інтерес, куди цікавіші звуки технічні, шуми трамваїв, вагонів, вулиць, двигунів, волаючого натовпу.

Отож, помітні ідеї футуристичного спрямування: майбутнє і техніка, як дві основні теми.

Локація 4: Lem Station. Folded maps of time
Світлова феєрія, авторства Марека Холонєвського й Кріса Катлера спільно з Артуром Лісом і Пйотром Мадеєм, під назвою Folded maps of time, музична вистава, як визначають її самі автори. Проте, може видатись, що ключовим елементом тут якраз був не звук, а колір і його рух, який вкупі із звуковим супроводом створив особливу гармонію. Очевидно складний технічно, перформанс справив справді незабутнє враження, яке не піддається описуванню, адже спирається на особистий пережитий досвід. Різнобарв’я променів у русі під звуки незвичні, небувалі в буденності, проходять крізь тіло чи повз і дають дещо, чим ні з ким не поділитись. Специфічне відчуття, унікальний досвід.

Як вказано в кураторських описах, в основі перформансу — мозкова активність виконавців, зафіксована з допомогою спеціальних чутливих датчиків, яка проектується на екран, як віртуальна модель мозку. Вуаля, і приміщення перетворилося в унікальне вмістилище манівців, входів-виходів, хитросплетінь з думок, спогадів, почуттів, які перебувають постійно в русі. Така собі проекція, можливість побувати в голові митця, його карти часу, візуалізований досвід.

Побачивши одну виставку вперше, спантеличено кліпаєш, ще в нерозумінні теми, концепту, ідеї. Проте, переглянувши всю програму фестивалю, отримавши сукупну картину дійсного, починаєш помічати, чим же об’єднані усі ці, здавалося б, різні речі. Усіх їх об’єднує Час. Тема часу осмислюється з різних боків, ракурсів, щораз інакше подана, інтерпретована.

Виставка Human aspect on/of, наприклад, пропонує замислитись про майбутнє. Яким життя буде в далекому прийдешньому? Чи техніка замінить все? Чи автовведення слів на смартфоні замінить думки? Що стане з живим організмом після екологічної катастрофи? Експозиція Time forward, two times back / Dot.to.dot осмислює минуле, з радянськими телевізорами, старими кіноплівками, спогадами, ностальгіями, [розархівуванням] — відкриттям таємниць минулого.

Що ж до теперішнього — сюди можна віднести віртуальну реальність, потрапивши в яку можеш бути тут і зараз у якомусь місці, напевне важливому. Тут же і перформанс як нагода особисто пережити новий мистецький досвід.
Минуле, майбутнє і теперішнє існують тут на одній лінії фестивалю, в одному моменті і дозволяють обдумувати себе щораз по новому залежно від авторського концепту.

Авторка тексту: дослідниця Марія Панасюк
Фото зі сторінок організаторів у facebook