Як ми змінилися? Результати дослідження “Відкрите місто”

Зібрана інформація дозволяє робити припущення про вплив на мистецьке середовище горизонтальних звʼязків, приватних ініціатив, (несистемної) інституційної підтримки.

Метою дослідження “Відкрите місто” була спроба зробити зріз чи радше вхопити стан мистецького середовища Львова після початку повномасштабного вторгнення через події, постаті, місця. Було очевидно, що мистецьке середовище змінюється: хтось виїхали за кордон і хтось приїжджає. Фрагментарно зафіксований цей досвід змін у роки Другої світової війни вказує про те, що ці процеси треба якнайшвидше фіксувати, незважаючи на нестачу часу на більш глибоку рефлексію.

Дослідження розвивалось у трьох напрямках: події, місця, люди. Я взорувалась на кілька видань: каталог “Погляд на 2000 ярдів”, Культурні мапи Луганська, Донецька і Харкова. Збирала інформацію з соцмереж (про виставки) та проводила інтервʼю з художницями, художниками та кураторами, які оприлюднені у аудіо форматі (Антон Ткаченко, Даша Молокоєдова, Віталій Матухно, Ілля Тодуркін), а також відео з майстерень (Лілія Петрова та Владислав Юдін). Зібрана інформація допомагає глибшому розумінню мистецьких проєктів, розкриває особистість митців. Але разом з тим має чимало свідчень щодо контексту життя і роботи релокованих митців. Презентація результатів дослідження стала нагодою для дискусії зі Світланою Лібет, під час публічної дискусії «Стратегії співпраці: як кооперуватися і підсилювати один одного» у Львівському муніципальному центрі.

Місця
Від початку повномастабного вторгнення до часу написання цього тексту (24 лютого 2022 року – листопад 2023 року) у Львові розпочали свою діяльність десять нових виставкових просторів: Diogenes gallery (переорієнтоіана в ресторан після 2х виставок, але так і планувалось), 31_artspace (альтернативний самоорганізований простір на заводі “Рема”), галерея Hofa, ЯГалерея Black, галерея “Шум” та “Бандероль”, Львівська національна академія відремонтувала укриття, які надаються для виставок, Львівській музей народної архітектури та побуту почав використовувати приміщення церкви зі села Язлівчик як простір для тимчасових виставок, також відбулося масштабне відкриття арт-центру Jam Factory. Таким чином кількість виставкових просторів збільшилась фактично вдвічі. Жодна комерційна галерея не припинила свою діяльність. І якщо, незважаючи на перепони, відкриття найбільшого мистецького центру Jam Factory було очікуваним – реновація тривала вісім років, – то альтернативна галерея 31_artspace виникла спонтанно вже після початку повномасштабного вторгнення. Збільшення кількості приватних комерційних галерей, правдоподібно, свідчать про ріст зацікавлення українським мистецтвом. Водночас не всі галереї надали свої простори для виставок релокованих художників і художниць.

Події
Обтяжені порятунком та оцифруванням своїх колекцій великі національні музейні інституції, і до повномастабного вторгнення інертні, не включились у мережування з релокованими митцями. Проте муніципальні установи проявили себе більш гнучкими та чутливими до вимог швидкої реакції – Палац Хоткевича та Львівській муніципальний центр, – надали свої виставкові простори для виставок релокованих митців. Серед приватних мистецьких ініціатив першими зреагували арт-центр Jam Factory та галерея “Світло”, що надали митцям ресурси (місце для мережування та комунікації, експозиційний простір, тимчасовий прихисток або майстерню, стипендії).

Цікавим спостереженням у цьому дослідження стало наступне: найактивніше у взаємодію вступили альтернативні галереї: Детенпуля, Міжкімнатний простір та 31_artspace. Серед похибок у дослідженні залишається білою плямою діяльність Палацу мистецтв (на балансі області).

Jam Factory провели дві виставки мистецьких робіт, створених релокованими митцями і мисткинями (кураторка Олена Касперович), які взяли участь у інтеграційній програмі «Навігація». Програма мала дві едиції (листопад 2022, травень 2023) і забезпечувала учасників стипендіями. В очікуванні відкриття арт-центру лише виставки за участі релокованих митців відбувалсь на його території, таким чином фактично повністю переорієнтувавши його діяльність.

Львівський муніципальний мистецький центр також активно залучив релокованих митців (від лютого 2022 року по грудень 2023 у основному виставкому залі майже половина експонованих виставок залучила релокованих митців:

– вересень 2022 – «Щодо втрачання», курована Нікітою Каданом. Ця виставка — підсумок перебування Нікіта Кадана у червні-вересні на резиденції інституції та втілення запланованого виставкового проєкту у галереї Центру;
– листопад 2022 – «Т̶р̶и̶к̶у̶т̶н̶и̶к̶ ̶т̶а̶ ̶п̶р̶я̶м̶а̶ ̶л̶і̶н̶і̶я̶» — перша інституційна виставка «Гарелея неотодрешь»;
– січень 2023 – виставка учасників Львівської муніципальної мистецької резиденції (куратор – Павло Ковач) (за фінансовій підтримці Стабілізаційного фонду Goethe Institut Ukraine);
– лютий-березень 2023 – “Пейзаж буде іншим” – виставка Віталія Матухно (послухати авторський переказ виставки).

Здивування у цьому дослідженні викликала діяльність мистецького центру “Дзига”, який був фактично флагманом у реакції на будь які соціальні або політичні зміни, що й говорити про такі великі потрясіння. Проте в цьому просторі відбулась лише одна виставка з залученням релокованих митців і мисткинь:
січень 2023 – виставка “Показники” (куратор – Костянтин Зоркін) учасники: Еліза Мамардашвілі, Маргарита Журунова, Владислав Юдін, Богдан Локатир, Лілія Петрові. Водночас цієї інформації недостатньо для висновків щодо зміни курсу діяльності галереї після зміни власників.

У приміщення галереї “ХорАртХол” (Палац Хоткевича) відбулось дві виставки:
– липень-вересень 2022 – виставка Павла Пономаренко (з Маріуполя)
– літо 2023 – “З кожною моєю згадкою про дім його стіни стають міцнішими” (виставка групових робіт спільноти “Ми – Бердянськ”) (послухати кураторський переказ)

У галереї “Світло”:
серпень 2023 – виставка Павла Пономаренка “Море Пляж”
липень 2022 – виставка “Сліпі вікна” (Дмитро Заєць, Аліса Александрова, Аліна Єсаян)
червень 2022 – «Напад на Сонце» (кераміка Владислав Юдін і поезія Ярослава Корнєва)
червень 2022 – «Мистецтво під час війни» Антон Ткаченко

Щонайменше три виставки релокованих митців відбулось у 31_artspace:
листопад 2022 “Прогулянка домом. Реконструкція” (кураторка Даша Молокоєдова)
листопад 2022 “Квіти війни” (Антон Ткаченко)
жовтень 2022 «Сни Молотова» – серія графічних робіт Маші Вишедської (Бахмут)

Три виставки експонувались у галереї Detenpyla за підтримки Ukrainian Emergency Art Fund і Emergency Support Initiative:
червень 2023 – виставка Даші Молокоєдової «Peeкспозиція» (послухати авторський переказ виставки)
травень 2023 – виставка Маргарити Половінко “Перша Виставка” (послухати кураторський переказ виставки)
грудень 2022 – виставка Віталія Матухно «Нажаль, в мене не багато кращих фотографій» (послухати авторський переказ виставки)

І щонайменше дві виставки експонувались у “Міжкімнатному просторі”:
– грудень 2022 експозиція репродукцій з публікації “Neo+odryosh” в рамках проєкту Weaving (фінансованого зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2022 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut.) (послухати переказ виставки)
– травень 2023 “Я радію якщо я можу”. Автори: Денис Панкратов, Ларіон Лозовий (послухати переказ виставки)

Люди
В документації приватних досвідів художниць і художників мене гальмувала недостатня кваліфікованість збору свідчень, невпевненість щодо етичних меж оприлюднення інформації та страх ретравматизувати співрозмовників і співрозмовниць. Дотримуючись дистанції я записувала лише досвіди професійної діяльності: історії створення мистецьких робіт, виставок і комунікації всередині мистецького середовища. Однак, не під запис мене цікавило питання, чому саме Львів став тимчасовим місцем проживання і що посприяло цьому. Причин вимушеного переїзду до Львова було дві: особисті зв’язки (примітно, що чимало релокованих художників і художниць були знайомі з локальним середовищем через ленд-арт симпозіум Могриця) та несвідомий вибір (евакуаційний потяг віз до Львова). Ніхто не озвучував своїх очікувань щодо інституційної підтримки. Найбільш щемкими були свідчення підтримки в мережі горизонтальних зв’язків: друзі допомогали знайти житло, це могли бути символічні жести підтримки у вигляді подарунку художніми матеріалами (полотна, фломастери), пропозиції співпраці в одній майстерні.

Не всі залишаються у Львові, адже можливостей професійної самореалізації за кордоном і в Києві стало більше. Водночас, оренда житла в столиці зараз доступніша, ніж у Львові. І це один з визначальних факторів для зміни тимчасового місця проживання, адже художники переважно мають прекарні умови праці. Про труднощі адоптації свідчать (цілком промовисто) такі мистецькі жести – виставка “Як їбав це місто” і перформанс “Новосілля безхатька”. Лише у поодиноких випадках митці змогли знайти постійне місце роботи у Львові (в освітній сфері).

Бажання унаочнити ці приклади і поговорити про переваги та вразливість горизонтальних зв’язків підштовхнули для вибору теми публічної події – «Стратегії співпраці: як кооперуватися і підсилювати один одного», що відбулась у Львівському муніципальному центрі за участі Світлани Лібет та Євгенії Нестерович.

Під час дискусії прозвучало кілька важливих зауважень, які також слід зафіксувати в цьому підсумкові тексті дослідження. Зокрема йшлося, що інституційну підтримку отримали переважно художники і художниці віком до 40 років. Можливо через канали поширення інформації (сайти та соцмережі) , якими менше користуються старші митці. Тут варто також додати, що без особистих контактів у локальному мистецькому середовищі стрічка соціальних мереж не допомагає адаптуватись, адже щоб побачити допис львівської інституції треба на неї підписати або побачити коментар чи вподобайку когось із друзів під чужим дописом.

Слід згадати і про мультидисциплінарний проєкт «Реактивація», який залучив студентів Харківської державної академії дизайну та мистецтв і Львівської національної академії мистецтв (кафедри «Актуальні мистецькі практики» та «Живопис») до мистецького життя Львова. Через війну багато студентів не змогли повернутись додому на літні канікули або поїхати на резиденції. «Реактивація» стала відповіддю на виклики сьогодення і спробою надати студентам і студенткам, які проводять літо у Львові, можливість творчого відновлення та професійного розвитку. Після серії майстер класів, проєкт фінішував виставкою у Пороховій вежі та дискусією навколо проєкту і в цілому досвіду роботи в мистецькому полі в часі війни.

З 2022 року село Могриця (Сумщина) перебуває під ризиком постійних обстрілів, рефлексуючи неможливість провести на кредових карʼєрах ленд-арт симпозіум «Могриця. Простір покордоння» (що збирав митців та мисткині впродовж 25 років), у грудні 2023 команда «Простір покордоння» провела серію інтервенцій у публічних просторах Києва, Харкова, Сум та Львова під назвою «Внутрішньо переміщений ландшафт». Мистецька подія у Львові відбулася 26 листопада 2023 року (у співпраці з Львівським муніципальним центром і за підтримки Goethe-Institut в Україні).

Проєкт львівської групи — це мапування особистих спогадів художників, їхніх пошуків знайомого, схожого, рідного в нових місцях. Як спогади не є чіткими та послідовними — вони фрагментарні як минуле, так і відчуття нового простору ще не є цілісним через свою непізнаність, таємничість. Рухаючись пагорбами Знесіння, вузькими вулицями Львова, стежками Медової печери чи у мистецькій майстерні, митці укладають колективну мапу. Через використання медіумів, таких як інсталяція, перформанс, кераміка тощо вони створюють колективний спогад, який стає частиною перетвореного ландшафту.

Автори та авторки: Еліза Мамардашвілі, Маргарита Журунова, Богдан Локатир, Вікторія Телетьєн, Юрій Штайда, Сергій Якунін, Олексій Коношенко, Олена Волинська, Вікторія Романчук.

Дослідження «Відкрите місто» дало змогу зафіксувати стан мистецького середовища Львова в умовах повномасштабної війни. Підсумовуючи можна відзначити, що збільшення майданчиків для мистецьких подій, таких як Jam Factory та 31_artspace, вказує на ріст зацікавленості сучасним мистецтвом навіть у кризових умовах. Проте релоковані митці та мисткині знайшли підтримку переважно через особисті контакти, що підкреслює важливість неформальних мереж у кризових ситуаціях. Самоорганізовані галереї, як-от Detenpyla і Міжкімнатний простір, швидше адаптувалися до нових викликів, ніж великі інституції. Львів став важливим центром мистецьких змін та висловлювань, але не всім вдалося знайти тут довготривалу перспективу через прекарні умови праці.

Наголошуючи на терміновості документування сучасного стану мистецької сфери для аналізу майбутніх трансформацій, слід звернути увагу на нерозкриті в цьому дослідження питання: Чому деякі великі інституції, зокрема Палац мистецтв, залишилися пасивними в умовах кризи? Наскільки ефективними були зусилля Jam Factory та інших приватних ініціатив у довгостроковій підтримці митців? Як можна зменшити прекарність умов праці митців, враховуючи сучасний контекст? Як оцінюють свою діяльність новостворені галереї, і які їхні плани на майбутнє? Чи є приклади взаємодії львівських митців із міжнародними інституціями під час війни? Чи були випадки конфліктів або проблем із інтеграцією релокованих митців у локальне середовище? Чи є перспективи для сталого розвитку горизонтальних зв’язків після завершення воєнного стану? Які аспекти професійної діяльності митців залишаються недостатньо документованими? Як саме вплинула релокація на стиль, тематику та художню мову митців? Яким є довгостроковий вплив релокації митців на мистецьке середовище Львова? Які рекомендацій слід напрацювати для інституційної підтримки мистецтва під час кризових ситуацій?

Аторка дослідження: Олександра Кущенко