Тиша, в очікуванні оповіді

Виставка Максима Дондюка «Сучасний український ландшафт»
29 червня 2022 – 07 серпня 2022
Арт-центр Павла Гудімова Я Галерея. Львів (вул. Шота Руставелі, 8)

Тиша, в очікуванні оповіді

Документуючи моменти боротьби, від Революції Гідності до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, автор віддається інтуїтивному пошукові ще неназваних важливих речей, що містяться в нових реаліях героїчного та в разючих контекстах трагічного. Так постають нові образи-символи, ба навіть, відкривається новий рівень Краси.
Дивлячись на ці світлини, можемо пересвідчитись у тому, як це балансувати на межі життя та смерті, щомиті ризикуючи загинути, і продовжувати фотографувати, фіксуючи моменти нашої гіркої історії. «Знімай і рухайся далі…» – авторова фраза, що трапляється в багатьох інтерв’ю, гасло для роботи в гарячих точках, заклик, що наближає діяльність фотографа до тактики артилерійського бою – точно стріляй і швидко переміщайся!
Ця спільність у динаміці та цінність прицілу зводять їх в одне поле боротьби за Україну, героїзують кожен постріл, кожен зроблений кадр, відлунюють у вічності.
Інколи Максим Дондюк показує нам самотні пейзажі, головний гравець у яких– післявоєнні руїни.
Лише чистий сумний пейзаж – випалена війною свідомість та реальність.
«Зображення, сповнені абсолютної тиші» – цитата з релізу до проєкту «Між життям і смертю». Загалом ТИША – це феномен, з яким працює Максим у багатьох своїх циклах. Його праці настільки естетично досконалі, що майже вдаряються у глянцевий формат. Не дарма його фото публікує на обкладинках The Times , etc.
Мене вражає ця фотографія та тиша. Фотографія – це мить, у якій Мовчання настільки потужне, що все змінюється. Зображення стає потужнішим завдяки тиші. Я занурююсь в німий аудіоландшафт живого моменту, що ізольовує мене від оточення, звідусіль сочиться трагедія. Як писав Роланд Барт, я стою перед застиглою оповіддю, що змушує мене чекати на оповідь.
Світло в Максимових творах – живе та правдиве, досконало поетичне, особливо у фіксуванні диму.
Дим виростає здіймається з горна революції і стає фатальним супутником війни, повниться у світлі нестримною чорнотою, формується в самостійне моторошне і красиве видиво.
Сильні емоції, що наближають до реальності моменту, звучать, посилені властивою авторові епічною ко(с)м(о)позицією, радше схожою до творів голландських баталістів Золотого віку, ніж до традиції західної воєнної документалістики.
Твори Максима Дондюка – це свідчення історії, а не її шепотіння, потужний звук боротьби, а не її відлуння, величні, цільні, не фрагментарні образи, загострено правдива, а не альтернативна лінія свідчення, зафіксована перемога людяності.
Втілення та підтвердження майстерності – в солідарності зі своїм народом у боротьбі проти агресії.

Авторка: Наталія Туліна-Маруняк
історикиня мистецтва