Ростислав Котерлін «Майбутнє перед минулим»: Життя триває, спроби парадоксальної візії необхідні

Concept essential від автора:

«…згадаймо, день народження Природи, який ми давно забули, перестали святкувати.
Бачу цю виставку як жест дистопії, тобто певні речі, явища, які вже минули чи зараз проминають, я закидаю в уявне, візуалізоване майбутнє, тому виникають парадоксальні образи…
хотілося нотку іронії внести, бо в добрій половині моїх робіт ця іронія присутня, а загалом роботи просто рефлексивні щодо тут і тепер.
Одне з ключових питань на сьогодні про майбутнє. Адже ми живемо в часи, коли майбутнього ‒ за влучним визначенням Тімоті Снайдера ‒ немає. Внаслідок багатьох причин ми опинилися в ситуації, коли є лише теперішнє, і завтрашній день непередбачуваний. Будь-які намагання напророкувати прийдешнє в глобальному чи локальному масштабах викликатимуть іронію. Однак чому не робити малі кроки? Життя триває, спроби парадоксальної візії необхідні…»
Ростислав Котерлін.

Мистецтвознавиця Наталія Туліна-Маруняк про виставку у Львові:

На похоронах Бажання

«У кожній келії розкрила пащу печера… Ми знаємо, де селяться хвороби, знаємо їхні місця, тут такт визначає органи; але це безпритульне зло… це пригнічення під вагою тисячі океанів, бажання ідеально шкідливої отрути…»
Еміль Чоран
«Трактат про розпад» 1949 р.

Як казав, ще один поет – Жан Кокто, в своєму посланні до 2000 року «Можливо Прогрес – це еволюція помилки…?»
Майбутнє без майбутнього
Майбутнє без минулого
Фантастичні візії розтанули в безмірі злодіянь та крихкості людського життя
Мікроорганізми, бактерії віруси набувають сили титанів
Сили розуму та гуманності тануть в темряві сарказму смерті
Смерть красуня рівняє всіх
Містичні практики недосяжні, як завжди, хоча зараз, як ніколи лежать на поверхні
Ми занадто токсичні, фізичні, важкі
В своєму бажанні здолати гравітацію погрязли в землю як ніколи
Краса фальсифікована, мить зафіксована, слово позбавили сили творити світи

Людству природніше вірити в нуль та одиницю, аніж відчути, хоча б на мить ієрархію вічності…
Ми губимо наші літа, наче звук.
Днів наших літ – сімдесят, а при силах – вісімдесят,
і найкраща пора їх – труд і хвороба, труд і хвороба бо швидко минає, і ми летимо.
Так написано в псалмах…
Та навіть ті, що читають їх на щодень, цього не бачать
Осліплені блиском сяючих екранів, оглушені звуком супер низьких частот, розбещені гортані, крижані легені планети тануть … не здатні дихнути…

Прийди до мене опівнічний вершнику, відітни мені голову срібним мечем, окропи гарячою кров’ю матінку землю – страждалицю, нехай колоситься степом сизий полин…

Ростислав Котерлін народився у 1966 році в Івано-Франківську.
У 1998 році закінчив факультет журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Із 1999 року є головним редактором альманаху про сучасне візуальне мистецтво «Кінець кінцем».
Дослідник і аналітик процесів, що відбуваються в сучасному мистецтві, автор розвідок і статей про художників Івано-Франківська. Організатор і учасник практично всіх програм і проектів сучасного мистецтва міста з дев’яностих років. Стипендіат міністерства культури і культурної спадщини Польщі 2005 року як редактор альманаху в Центрі сучасного мистецтва «Замок Уяздовський» (Варшава).
З 2009 року співпрацює з артцентром Павла Гудімова «Я Галерея». Живе та працює в Івано-Франківську.