Отто Аксер (Otto (Rex) Axer)

3 вересня 1906, Перемишль, Польща – 1983, Варшава
Краківська академія мистецтв

Отто Рекс – творчий псевдонім художника Отто Аксера. Зі Львовом його пов’язує робота в 1930-х роках в якості сценографа в Великому театрі (тепер – Театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької)

Отто Аксер провів дитинство у Львові, де його батько керував музичною школою.

1924-1930 – навчання у Краківській академії мистецтв в майстернях Владислава Яроцького, Войцеха Вейсса і Фредеріка Паутча. Під час навчання неодноразово був нагороджений за свої графічні роботи. Як талановитий молодий художник отримав стипендію для продовження навчання в паризькій філії Краківської академії мистецтв у Юзефа Панкевича.

1932 – оселився у Львові, після навчання у Парижі.

Кінець 1920-х – 1930-ті роки був періодом, коли львівський Великий театр став одним з провідних театрів Польщі і, свого роду, центром тяжіння для митців, які були зайняті пошуками сучасного репертуару та нових форм театрального вираження.

Серед постатей, які визначили розвиток львівського театру цього періоду були керівник театру і режисер Леон Шиллер, якого за його ліві погляди називали «апостолом червоного театру», а також його художній керівник в 1932-1937 рр. – «пророк польської романтичної драми» Вільям Гожице, його колеги-режисери Вацлав Радульській і Едмунд Верцінскій

Поруч з іменами художників-сценографів львівського театру цього періоду: Владислава Дашевського, Вінценті Драбик, Константи Мацкевича, Андрія Пронашко, Станіслава Яроцького – ім’я Отто Аксер.

В їх творчості знайшов втілення новаторський концептуальний підхід до театрального дійства, який йшов від Всеволода Мейєрхольда, Бертольда Брехта і французьких авангардистів, і був спрямований на органічне синтезування в ньому різних видів і жанрів мистецтва.

Такий синтетичний підхід був характерний для авангардного мистецтва 20-30-х рр., і тому для художників-авангардистів театр був дуже цікавим полем діяльності.

1932-1935 – Отто Аксер створив сценографії для 95 вистав театру. Найцікавішою, на думку сучасників, була сценографія «Тригрошова опера» (1933 г.) Бертольда Брехта (режисер Вацлав Радульський), постановка якого у львівському театрі носила характер демонстрації, спрямованої проти антисемітської політики уряду Гітлера, який тільки прийшов до влади.

1935 – у Львові в залах Професійної спілки художників (Zwiazek Zawodowy Artystow Plastykow) відбулася персональна виставка художника

У 1936 р, в травні місяці, Вільям Гожице надав зал Великого театру для проведення антифашистського конгресу працівників культури, в якому взяли участь також і співробітники театру. Щоб погасити скандал, піднятий правими силами в зв’язку з конгресом, львівський магістрат вирішив розірвати контракти з кількома співробітниками Гожице, які брали найбільш активну участь в його підготовці.

Вільям Гожице, якому були близькі антифашистські настрої, скористався запрошенням в 1937 році на посаду художнього керівника в Національний театр Варшави. З ним переїхали до Варшави частина трупи і деякі сценографи.

Можливо, в їх числі був і Аксер. На жаль, чітка інформація про дату від’їзду Аксер зі Львова відсутня, хоча «Словник польських художників» подає інформацію про те, що дружина художника Броніслава Мрочковскій-Аксер до 1939 р жила у Львові.

Після початку Другої світової війни Отто Аксер опинився в Варшавському гетто, де, за деякими даними, організував студії рисунку та графіки. З гетто Аксеру влаштували втечу. Після цього його якийсь час ховали в так званих арійських кварталах Варшави.

1944 – Отто Аксер став учасником Варшавського повстання жителів міста проти гітлерівців.
Після війни він продовжував працювати в сфері сценографії для театрів Лодзі і Варшави.
1947-1952 – викладав у Вищій державній театральній школі у Варшаві.

Останні 11 років свого життя Отто Аксер присвятив майже виключно живопису, який в той час вважав своїм покликанням.
Він залишив після себе велику кількість картин, сотні малюнків, які стилістично тяжіють, на думку дослідників, до постімпресіонізму. Значне місце в його творчості займали портрети, в яких він прагнув передати в першу чергу внутрішній світ людини. Був дуже вимогливим до своєї творчості – ставив свій підпис тільки на тих творах, які вважав вдалими.