«Межа» Терези Барабаш: запитання і непевність

Арт-проект «Межа» Терези Барабаш – гармонійний, текстурний і естетично збалансований. Це дослідження меж текстилю та new media, експеримент зі створення середовища непевності для глядача.

В просторі галереї «Дзиґа» розташована серія об’єктів: ткані давньою технікою на ткацькому верстаті килими, для створення яких використовувався папір з текстами, два об’єкти з того ж використаного паперу (один на стіні, й ще один в просторі) й відео проекції.

Серія об’єктів – це власний пошук художниці тої «межі», того поділу площини, простору, того, що ми бачимо насправді, й того, що ми думаємо, що бачимо.

«Межа» ставить питання до традицій сприйняття мистецтва: чи глядач може вільно пересуватись в приміщенні галереї, чи тим може зруйнувати якусь інсталяцію чи «рівновагу»? Де є простір художника, а де глядача?

Завдяки відео-проекції текстиль вже не є площинним і глядач може «увійти» в цей мистецький твір.

автор фото Софія Лупул

Так, в одному з об’єктів відео-проекція нашаровується на об’ємну фактуру текстилю і створює цілком нову текстуру, яку неможливо відчути на доторк, проте вона цілком реальна, адже ми її бачимо.
І цей об’єкт відсилає нас, наприклад, до практики сюрреаліста Рене Магрітта і його «Віроломства образів». На картині зображена люлька, під якою напис «Це не трубка» (Ceci n’est pas une pipe). Напис здається суперечливим, але фактично вірний. Адже картина із зображенням трубки – це не сама трубка, а її образ.

Об’єкти «Межі» не тримаються за площину стін галереї, а під різними кутами захоплюють простір і ведуть глядача непрямим коридором, ніби підштовхуючи один до одного. І приводять до об’єкту кубічної форми, з ритмічною структурою, яку фрагментарно вихоплює з цілковитої темряви відео-проекція. Це поєднання текстилю з new media робить глядача непевним в тому чи те, що він бачить, є правдивим? При цьому асоціативний ряд сприйняття – це організована біологічна система, як жива пульсуюча тканина.

Ідея руйнування уявлення про те, як мистецький твір (у випадку «Межі» – традиційний текстиль) має бути зроблений і як він має виглядати відсилає нас до практик Марселя Дюшана. Сюрреаліст і теоретик мистецтва змусив дивитися на результат роботи художника – твір мистецтва – як на процес, а не матеріальну річ. Зрозуміти кінцевий продукт цього процесу неможливо лише за допомогою зору, слуху або доторку. І в цьому Тереза Барабаш знову розхитує глядача і робить його непевним, адже вона дає всі інструменти для розуміння: звук роботи ткацького верстату для вуха, відео для зору та фактуру текстилю для доторку.

Експеримент поєднання текстильної техніки з відео – це балансування на межі реального й видимого, руйнування досить крихкого балансу між об’єктами реальними (текстильна площина) й нематеріальним (промінь світла, звук).

«Межа» також піднімає питання: де закінчується традиція і починається експеримент? Відео та звукова складові саме відтворюють атмосферу традиційного ремісництва, переносячи глядача в стан гармонійний, медитативний.

?:Якими були вимоги до відео?

Т.Б.: «Я з 2000 року займаюсь ремісничим, традиційним ткацтвом й на собі відчула це приємне відчуття медитації під час роботи. Звук це також частина “медитативного процесу”, бо без нього ніяк. Іноді він дратує, але зазвичай невід’ємний».

?: В описі проекту йдеться про те, що це дослідження межі. Що саме Тобі вдалося дослідити під час роботи над «Межею»?

Т.Б.: Намагалася відчути межу між традиційним, ремісничим мистецтвом й теперішнім мистецтвом як таким, матеріальним й не матеріальним, рухомим й статичним, темним й світлим, ставила собі питання, наскільки традиційним технікам комфортно в теперішньому комп’ютеризованому часі»

В час суцільної непевності проект «Межа» змушує шукати відповіді на досить неочікувані питання, стимулює думати і надихає, залучивши естетичну свідомість глядача. Оглянути проект можна до 2 квітня 2016, в галереї «Дзиґа» (вул. Вірменська, 35).

Автор тексту: Олександра Кущенко

Тереза Барабаш працює з площинними аплікаціями, об’ємно-просторовими об’єктами, інсталяціями. Сфера зацікавлень: текстиль, живопис, інсталяція.
2010 – стипендіат програми Gaude Polonia
2010 – член Національної Спілки Художників України