#Бувбачив і оцінив «Виставку до Дня Незалежності. Клаудіо, Едік, Сергій і т.д.»

Повна версія анотації – це есей стосовно тих змін, які настали із розвалом СРСР. Загалом роздуми чітко відтворюють типові положення лівого дискурсу, тому тут все як у книжці пише – однозначно, передбачувано і без ніяких парадоксів.

На виставці презентовано історії кількох персонажів, які не є суб’єктами, а служать індексальними знаками реїфікованої робочої сили. Натомість протагоніст – система економічних відносин, у яких будь-які кордони є «пористими». Тому поняття незалежної держави тут початково нівельовано.

Але що ж сама виставка? В більшості своїй це історії, репрезентовані у інсталяціях. Вони звучать звично і правдоподібно, тому детально переказувати їх не буду, ви ж і самі таких наслухались. Тому ключовим тут є відношення оповідей та об’єктів, адже у більшості творів візуальні засоби досить прямо відповідають вербальному тексту. Але навіщо дивитись, якщо достатньо лише прочитати?

«Виставку до Дня Незалежності. Клаудіо, Едік, Сергій і т.д.»
24 серпня – 18 серпня 2021
Львівський муніципальний мистецький центр (вул. Стефаника, 11 / код на брамі 27)

До прикладу, історія про ресторан, де працювала українська студентка та італійський шеф-кухар, відображається у сценографічний макет, що має символізувати спогад одного чужинця про іншого на тимчасовому місці праці (робота Терези Яковини). Історія про чоловіка, що фіксував досвід спортивного орієнтування для американської візи, відтворено у фотоальбомі і знімається на проєктор (робота Романа Хімея та Остапа Ящука). Ця інсталяція також складається із громіздкої дерев’яної конструкції і уривку твору Данила Братковського.
Тут проявляється типова проблема частини робіт: вони буквально і переносно «обростають» надбудовами, що послаблюють цілісну структуру змістів і їх втілення. Тому глобальне «чому» залишається відкритим.

Так робота «Едік» Івана Базака є суцільними надбудовами, бо була створена на основі асоціацій художників на тему міфу про Едіпа та контексту сучасної України. В результаті – майже дуже вже багатозначні змісти у мультимедійній інсталяції, яку кожен сприйме досить вільно. Тому дозволю собі припустити, що заміна Едіпа на Гільгамеша не надто вплине на прочитання.

Окрему увагу привертає «Монумент до 30-ліття Незалежності» Володимира Воротньова – куб, який складається із 600 шт. силікатної цегли. Простий і виразний, цей твір на перший погляд, можна було би протиставити архітектонам Микити Кадана, адже його в анотації трактується як своєрідний «сплячий капітал», не споруду, а саме очікування будови. Але цікавіше його розглянути в опозиції із відеоперформансом «Нове місто друзів», у якому обігрується тема топоніміки Коломиї, яка включає назви від Австро-Угорщини до сучасної України. Ці два проєкти, в моєму розумінні, мають виразну протилежність у відношенні «визначення/матеріальність».

Вигідно виділяється робота «Імперативна мандрівність» Наомі Дутці – стінопис, де відображено схему європейських доріг, якими пересуваються мігранти. У цьому сплетінні немає точок, які мали би визначати населені пункти. Таким чином заперечується сама можливість фіксованої зупинки, «дому», своєрідним замінником якого можна вважати схему автомобіля, прикріплену по-центрі. Але ця робота «заглушена» двома іншими інсталяціями, тому не привертає належної уваги.

На виставці до «Дня Незалежності…» прослідковується тенденція до згладжування суперечностей, спрямовуючи глядача по заготовлених патернах економічної детермінації.
Надскладне питання державності і місця у ній людини тут піднімається лише частково. Частина творів є насиченою додатковими виражальними засобами, що призводить до втрати чистоти вислову. Між собою вони розміщені неврівноважено. Через це експозиція явно перенавантажена, що особливо помітно в середньому залі.

Загалом виставка наштовхує на роздуми, а чим насправді є сама державність. Тому згідно з офіційною шкалою Бувбачив, вона отримує чотири лисини Мішеля Фуко.

Текст і фото: Михайло Скоп

Слідкувати за оглядами Михайла Скопа можна на його сторінці buvbachyv в інстаграмі.