Мистецтво руйнвання

Руйнувати чи творити? Ці дії не є протилежними в мистецькій практиці, що довели Ів Кляйн, Лучо Фонтана та Гюнтер Юккер.

Підпалювати або обпікати, різати та розривати – ці дії традиційно розглядаються як насильницькі методи знищення, проте з початку ХХ століття художники почали їх використовувати в своїй творчій практиці.

Парадокс творення за допомогою руйнування можна досліджувати в роботах Іва Кляйна, Лучо Фонтана та Гюнтера Юккера. І переконатись, що ці агресивні способи творчості дають естетичні, візуально переконливі результати.

Спалювання

Вогняні картини Кляйна, з їх приглушеною чорно-коричневою палітрою, на диво спокійною, створюють враження, що вогонь ніжно лизнув поверхню мистецького об’єкту.

В 1955 році у віці 27 років французький художник Ів Кляйн писав у своєму щоденнику: “Я думаю, що я геній.”

Робити Fire Paintings (вогняні картини)Ів Кляйн почав у 1961 році. Він застосовував паяльну лампу до хімічно підготовлених поверхонь.

Різання
Італійський живописець та скульптор Лучо Фонтана визначив цілу естетичну програму навколо акту різання. Митець у 1948 році почав фізичні втручання в поверхню полотна.

Фонтану писав: “Мистецтво вмирає, але зберігається жестом”.

Лучо Фонтану почав робити рвані рани не тільки на холсті, але й на інших поверхнях таких як мідь або алюміній. Жорстокі жести творчості, розкривають таємницю дії – процесу їх створення.

Цвяхи
Гюнтер Юккер почав працювати з цвязами у 1957 році, описуючи їх як “структурні елементи”. Від 1960 року митець почав забивати цвяхи в меблі та побутові предмети. В організмі робіт поєднюється інтерес Юккера до оптичних явищ та акти забивання цвяху.

Білі цвяхи на білих полотнах Юккера викликають відчуття задоволення і болю, спокою та хаосу. Ці роботи прочитуються одночасно як скульптура і як живопис, що грає з простором навколо, поняттями перспективи та розміру.

Джерело: anothermag.com