Юліуш Войцех Белтовський (Juliusz Wojciech Bełtowski)

Скульптор, майстер ужиткового мистецтва, живописець, педагог. Юліуш Белтовський працював на межі двох мистецьких епох: історизму та модерну, зокрема сецесії

1875–1877 – працював у Парижі, де керував першим ательє декоративного меблярства,
1876 – двічі отримував другу нагороду на конкурсах за свої роботи.
1877 – після участі у виготовленні трону для Папи Римського Пія ІХ, був запрошений до керівництва італійською майстернею художнього ремесла Санврези (Sanvrezy). Вироби цієї майстерні на паризькій виставці у 1878 р. були відзначені золотою медаллю, а за власну творчу роботу Белтовський отримав срібну медаль
1880 – Белтовський повернувся до Польщі та оселився у Львові
вересень 1881 – отримав промислову концесію на виготовлення скульптури та проведення каменярських робіт.

У 1882 році були розширені старі та відкриті нові відділи столярства, токарства та сницарства у Львівській школі художнього (артистичного) промислу (з 1893 р. – Державна промислова школа, тепер – Коледж ім. І. Труша)
1885 – після складання іспитів у цісарсько-королівському Музеї мистецтва та промислу у Відні, Белтовського запросили до неї викладачем сницарства та орнаментального моделювання

З цього часу все його життя протягом 40 років було пов’язано з цим навчальним закладом. Тут він одружився з викладачкою вишивки, українкою за походженням, Катериною Рибак.

Як скульптор, він працював у всіх техніках із використанням різних матеріалів у різноманітних жанрах, був відомим проектантом і майстром ужиткового мистецтва. Творчий спадок Юліуша Белтовського можна поділити на декілька великих груп відповідно до видів мистецтва, їх жанрів та роду призначення творів. Це портретна, монументальна, монументально-декоративна, декоративна, меморіальна, релігійна, ужиткова пластика.

Він був також проектантом і реставратором храмових інтер’єрів, реалізованих або безпосередньо ним, або під його керівництвом; живописцем, який малював ікони та картини релігійного змісту для храмів; митцем, який пробував себе у створенні архітектурних проектів тощо.

Майстерня скульптора у Львові була розташована в будинку №22 на вул. Коперника. Активно працював приблизно до середини 1910-х. Останні його роботи – це нереалізовані проекти скульптурних груп для Головного залізничного вокзалу (1922) та меморіальна дошка Cофії Стшалковської на будинку Виховного інституту на вул. Зеленій у Львові (1924).