«Танго для трьох»: артбук листування Івана Остафійчука і Наталки Гусар

1970-ті роки. В СРСР – несвобода, ідеологічна задуха, між Радянським Союзом і західним світом – залізна завіса. У Львові арештовують інтеліґенцію за колядки й україномовні книжки. За художником Іваном Остафійчуком теж стежить кґб.

Молодий Остафійчук мріє побачити мистецьку класику у світових музеях і творити без примусу й пропаганди. Єдиний шанс – еміграція. Друзі з діаспори підказують: один із легальних шляхів — фіктивний шлюб із іноземкою. Нареченою стає студентка арт-коледжу Наталка Гусар. І починається епістолярний «роман», покликаний переконати чиновників у щирості намірів.

Наталка Гусар: «Ми росли з цією ідеологією, що заради України пожертвуєш усім. І чого не одружитися, не зробити цей жест, щоб допомогти комусь переїхати. Ти це зробиш, бо тобі пощастило жити тут, у вільній країні, а вони там у в’язниці… Це твій громадянський обов’язок… якщо ти свідома українка. Допомагати, підтримати… все, що можеш зробити. Чи то фінансово, чи пройти через усю цю бюрократичну тяганину, щоб допомогти. І особливо, якщо допомагаєш комусь, хто є не просто як родина. Але ж він мистець! І ти маєш допомагати мистцям, як і письменникам. Знаєш, це ж хтось, хто має культурну вагу, кого можуть знищити!  То це справді зачіпало те діяспорне почуття вини… чи відповідальности…»

Художники листуються роками. Іван зберіг лише останнього листа. Наталка — всі: «Це ж витвори мистецтва, як я могла їх викинути?»

Наталка Гусар: «А ще надсилали одне одному всілякі речі. То як, якщо маєш нареченого, знаєш… Що ти хочеш? Я пришлю тобі всьо! Що ти хочеш! Він писав ті листи, наче чарівними маркерами… таке як флямастери… А я мала доступ до флямастерів усіх кольорів! То як ти питаєш у когось, хто може тобі дістати шість відтінків рожевого і ще флуоресцентний! Бо я знала, де це знайти. То я слала йому флямастери. Таке, художні матеріали… І я пам’ятаю, він дуже хотів джинси. То я надіслала йому джинси і джинсову куртку, Levis. То цілий костюм! І він мені прислав… навзаєм, розкішний народний стрій! І коралі! Я маю всьо… Я маю коралі… І є така прекрасна знимка…»

У 2010 році цю товсту папку листів у Торонто побачила директорка видавництва РОДОВІД Лідія Лихач. Дизайн книжки створила Ірина Пасічник. Так з’явився артбук «Танго для трьох» — добірка листів Івана Остафійчука з понад 550 кореспонденцій. Їх не набирали — усе залишено в оригіналі, щоб читач міг зазирнути в інтимний простір двох митців. Це не просто тексти — це образи, думки, замальовані мрії, сцени з життя у Львові: подорожі, музика, виставки, друзі.

«Ці листи були такими ж потужними, як і їхні автори. Дві сильні особистості пірнули у стрімкий потік суцільної, за словами Наталки, естетично змагальної уяви. Обидва вибудували для себе спільний простір граничної, трансцендентної, абсолютно нереальної і водночас захопливої, переконливої паралельної реальності. Листи були для них входом — чи виходом? — у цей невловимий світ уявної захопливої інакшості, які так і просились, щоб із ними погодитись, прийняти їх, повністю його всотати та поглинути. Через цей неймовірний розрив між реальним і уявним, уявне відчувалося і найбажанішим, і водночас найреальнішим», – пише у вступній статті культурна антропологиня, директорка Канадського інституту українських студій Наталія Ханенко-Фрізен.

Це книга про час і зв’язки попри кордони, про мистецтво як спосіб бачити світ, про політику, мрії й людське тепло. РОДОВІД долучає ще одну мову до міжнародної промоції українського мистецтва — іспанську. Артбук виходить українською, англійською та іспанською.

Відбудуться дві події, присвячені виходу артбуку «Танго для трьох», що складається з листів художника Івана Остафійчука до мисткині Наталки Гусар:
– 28 травня о 17:00 у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького
– 31 травня о 13:00 на Книжковому Арсеналі в Києві (Видавнича сцена)
У презентаціях візьмуть участь: Іван Остафійчук, Наталка Гусар, Наталія Ханенко-Фрізен, Лідія Лихач.
Модерує — Лілія Куделя.