Софія Зарицька

Софію Зарицьку приваблювали великі композиції та фрески. Улюблені персонажі — дівчата, жінки, діти. Їхні обличчя дещо узагальнені, дивовижно передають смуток, мрійливу задуму, тривогу, відчай

1920 – після смерті батька, Софія їде до старшої сестри у Львів. Три роки навчається приватно в Олекси Новаківського. Згодом продовжує навчання у Празі, в чеській академії мистецтв.
1926 – виходить заміж за художника Петра Омельченка, також студента мистецької академії
1928 – Софія закінчує академію, і подружжя переїжджає у Париж
1928 – почала виставляти свої твори у престижному Салоні Незалежних

Подружжя оселяється в містечку Шеннв’єр-сюр-Марн, що під Парижем. Софія Зарицька експонує свої роботи у Львові, Празі, Берліні. Про неї пише українська і французька преса.

1957 – участь у виставці паризьких акварелістів

Найчастіше роботи останнього періоду життя Зарицької купує лікар Володимир Попович — теж виходець з Перемишля, який мешкав тоді в Бельгії. Поступово у нього склалась чи не найбільша збірка творчої спадщини Зарицької. Ще дві її роботи потрапили до українського музею в Римі, деякі зберігаються у жителів Шенев’єра

1964 – Українська вільна академія наук у США влаштувала виставку двох художниць-галичанок — Олени Кульчицької та Софії Зарицької
1972 – Софія трагічно загинула у своєму домі в Шенев’єрі. Близько півночі з невідомої причини загорівся її дерев’яний будинок. Софія Зарицька згоріла живцем разом з будинком із десятками праць (своїх і Петра Омельченка).