Петро Холодний

Петро Холодний

  • 18 грудня 1876, Переяслав — 7 червня 1930, Варшава
  • Київська рисувальна школа Миколи Мурашка
  • Представника імпресіонізму, Петра Холодного також називають засновником неовізантизму. Живописець, художник-монументаліст, графік, проектант ужиткового мистецтва, педагог.

    Родичі Петра Холодного з боку матері були художниками-іконописцями, які працювали переважно на Полтавщині.

    1897 – закінчення природознавчого факультету Київського університету за спеціальністю математика та мінералогія, викладав (з 1898) у Київській Технічній школі на кафедрі фізики.
    1906 – призначений директором комерційної школи у Києві
    з березня 1917 — директором першої української гімназії в Києві
    восени 1917 – запрошений до уряду УНР на посаду товариша Міністра освіти із дорученням розробити основи організації українського шкільництва, в тому числі і мистецького. Пізніше став міністром.

    1910-і – захоплення старовинним українським мистецтвом, під враженням від старовинних ікон, зокрема, в збірці Українського музею у Львові, і з часом Петро Холодний став знавцем української ікони і старовинних живописних технік
    з 1916 – почав використовувати стару іконописну техніку в релігійних та світських композиціях, яким він свідомо додавав стилістичні риси візантійської традиції, трансформуючи її в дусі сучасного йому модерного мистецтва.

    Після окупації УНР Петро Холодний разом з її урядом емігрував до Тарнува у Західній Галичині (Польща).
    1921 – переїзд до міста Миколаїв на Львівщині, у 1922 — до Львова. Того ж року, за ініціативою емігрантів зі Сходу України, у Львові створений Гурток діячів українського мистецтва — ГДУМ, який він очолив. Гурток об’єднував художників, літераторів та архітекторів, проіснував до 1927.

    1921—1922 – досвід реставрації ікони Божої Матері Зарваницької
    1924–1930 – працював над оздобленням однієї із найкращих пам’яток ренесансної архітектури Львова — Успенської церкви, для якої виконав ікони та вітражі. Петро Холодний в церкві Успіння Богородиці у Львові вперше в історії українського православного будівництва використав вітражні композиції.

    Ще 1910 на виставці українського мистецтва в Києві без відома художника показані його роботи. Свої твори, що представляють монументальне та станкове малярство, декоративне мистецтво, демонструє на львівських виставках 1922,1923, 1924, 1926 роках, а 1929 бере участь у виставці української книжкової продукції видавництва «Західна Україна».

    Під час свого перебування у Львові (1928), вирішив поїхати до Парижу з метою зібрати матеріал до майбутньої картини, що була б присвячена смерті Симона Петлюри. Зібрав необхідний йому матеріал, але задум залишився нереалізованим. Написав декілька наукових праць, що були видані коштом НТШ.

  • Роботи
  • Петро Холодний. Дружина в голубому, 1903Петро Холодний. Дзвоники, 1912Петро Холодний. Дівчина і пава, 1915Петро Холодний. Маки, 1919Петро Холодний. Зима в лісі, 1920Петро Холодний. На узліссі 1920-і; картон, оліяПетро Холодний. Двері іконостасу каплиці св Духа, 1920-іПетро Холодний. Царські врата капл св Духа Львів, 1920-і; НМЛПетро Холодний. Намісний ряд каплиці св Духа, 1920-іПетро Холодний. Намісний ряд каплиці св Духа, 1920-іПетро Холодний. Ескіз вітража, 1926; папір, акварельПетро Холодний. Вітражі церкви у Мражниці (Борислав), 1926Петро Холодний. Вітражі церкви Успіння у Львові, 1930Петро Холодний. Хутір, 1930; картон, олія

Більше фотографій робіт на Вікіпедії

Інші профілі

Ілля Тодуркін

Ілля Тодуркін

Ілля Тодуркін звертається до графіки та скульптури, як до практики створення артефактів, що відображають відчуття або міркування, мають властивості пам’яті та стають носіями особистого досвіду

Марʼян Внук

Марʼян Внук

Досконале володіння реалістичною пластикою та досвід роботи з монументальною скульптурою дозволили Марʼяну Внуку посісти місце в дисципліні, нав’язаній соцреалізмом, одним із провідних творців якого він став

Денис-Лев Іванцев

Денис-Лев Іванцев

Для другої половини 30-х років картинам Дениса-Льва Іванцева притаманний абстрактно-філософський зміст. Наприкінці 30-х років — початку 40-х з’явився пейзажний живопис митця. До монументальної спадщини Дениса Іванцева належать розписи в українських церквах у Галичині

вверх