Осип Курилас
- 7 липня 1870, Щирець, Львівщина — 25 червня 1951
- Художньо-промислова школа у Львові (1886-1889)
Краківська академія мистецтв (1895-1900) - Роботи
Осип Курилас був одним із піонерів нового українського малярства. Тяжів до щирості і героїки
Після закінчення студій в академії мистецтв залишився у Кракові, малював картини, ілюстрації до книжок. У той час до 35-річчя творчої діяльності намалював найзнаменитіший портрет Миколи Лисенка та зробив різьблену раму для нього.
Впродовж навчання у Краківській академії красних мистецтв Осип Курилас здобув 5 срібних медалей та 19 конкурсних нагород, був одним із найкращих студентів.
1898 – став членом щойно створеноого «Товариства для розвою руської штуки»
1900 – взяв участь у Другій виставці «Товариства для розвою руської штуки»
1906 – одружився з полькою Валерією Скорхан
1908- ілюстрації до підручника Миколи Аркаса «Історія України». Виконав портрети І. Котляревського, Т. Шевченка, українських гетьманів
1915 — 1919 – роки Першої світової провів серед Українських січових стрільців, був стрільцем булавного відділу І полку Легіону УСС.
1918 – брав участь у львівській виставці УСС, яку відвідав Андрей Шептицький
1919 – 1939 О. Курилас вів рисунок у художній школі, створеній Олексою Новаківським
У ті роки малював багато ілюстрацій для газет, часописів і шкільних підручників, картини на релігійну тематику (ікони «Богородиця» та «Ісус Христос»).
1935 – після смерті Новаківського, очолив школу.
Новаторством у його полотнах релігійного змісту було використання «етнографічного надбання української культури та місцевих пейзажів». Його пензлю належить авторство численних образів та іконостасів на Львівщині, кількох у Польщі, Пн Америці.
Повоєнні твори, які мусіли бути у жанрі соціалістичного реалізму і відображати «радість оновленої Галичини» були не найкращими роботами Осипа Куриласа. Типові назви його тогочасних картин: «Колгосп у Щирецькому районі» чи «На колгоспному дворі».
Помер 25 червня 1951 року. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Рік потому було спалено 164 роботи його авторства, безцінні пам’ятки української історії, які вилучили у спецфонд, створений владою для експонатів, «що не мають музейного значення, і підлягають спаленню в присутності комісії, про що скласти відповідний акт.
