Закриття пам’ятника Кульчицькому: In memoriam

22 жовтня 2013 року на площі Данила Галицького, поруч з культовою колись «Лялькою», у сквері було самовільно, з ініціативи «дарувальника» ЛТД «Галка» встановлено зразок такого монументально-декоративного утвору – памʼятник Юрію Кульчицькому, який начебто привіз каву до Львова. Такий «щедрий жест» дарувальників, вчинений без погодження і без жодного смаку, викликав у мистецької та культурної спільноти Львова активний спротив, що вилився у створення протестної спільноти на фейсбуці під промовистою назвою «Нас не питали».

Згодом цей майданчик став одним з важливих віртуальних просторів для самоорганізації міських активістів Львова. У червні 2014 насичені обговорення та дискусії митців і активістів стосовно того, що містяни можуть протиставити такому волюнтаризму бізнеса, увінчалися громадянським творчим жестом Михайла Барабаша, Євгена Гулевича, Сергія Петлюка та інших активістів – Закриттям пам’ятника Кульчицькому у день Свята музики у Львові (низова самоорганізована всесвітня музична подія, одним з ініціаторів якої у Львові також був Євген Гулевич).

Пригадує обставини перформансу музейниця Наталя Дзюбенко:
«Пам’ятник Кульчицькому закривали 21 червня 2014. Перед закриттям ми всі збиралися в управлінні культури, здається тоді створювалась стратегія культури Львова. Більшість присутніх спішили на перформанс. І вже на виході між Іриною Магдиш i Євгеном Гулевичем відбувся діалог:
– Так а чим перформанс має закінчитись?
– Як чим? Бобиком. Правильний перформанс завжди закінчується міліцейським бобиком».

На архівному відео видно, як Євген Гулевич, Михайло Барабаш, Юрій Калиняк та інші активісти розпочали перформативну акцію з перевертання збитої з дошок коробки, після чого на площі стартував концерт львівського гурту LBB, адже перформанс відбувався у день Свята Музики у Львові. Після музичного виступу, Євген Гулевич, стоячи на постаменті памʼятника зачитав текст:

«У вівторок 22 жовтня 2013 року, торік, на площі Данила Галицького було урочисто відкрито памʼятний знак Юрію Кульчицькому, уродженцю селя Кульчиці, що на Самбірщини. Ініціатором встановлення памʼятного знака виступило спільне англійсько-українське підприємство «Галка ЛТД», яке не пошкодувало ні грошей на памʼятник, ні кави, якою частували всіх гостей свята».

Разом з Євгеном Гулевичем митці Михайло Барабаш та Сергій Петлюк почали загортати фігуру Юрія Кульчицького в плівку під музичний супровід LBB та вигуки з натовпу «Нам подобається цей памʼятник, для чого його закривати?». Тоді з промовою виступив художник Сергій Петлюк:

«Встановлення цього памʼятника – це не перший випадок, коли в центрі нашого міста, яке перш за все належить громаді, зʼявляються скульптури, фонтани, поставлені за спонсорські гроші. І ми маємо цим тішитися чи насолоджуватися…. Але хіба не громада міста мала би брати участь у обговоренні проєктів, зокрема, вставлення такого памʼятника. […] Місто належить нам – мешканцями цього міста. І публічний простір належить усім мешканцям і усім городянам. Місто – це є та територія, де ми перебуваємо вільно, безпечно і з довірою один до одного. Громада має право голосу в питаннях забудови, зміни, покращення чи будь якого іншого використання громадського простору. Ми можемо і повинні оцінювати, аналізувати, запитувати і врешті-решт впливати. Я хочу вам зачитати відповідь Департаменту містобудування льівської міськради на наш запит щодо процедури встановлення памʼятника, тобто утвору Юрію Кульчицькому: оскільки згідно пункту 6 згаданого встановленого памʼятника не справляло істотного впливу на розвиток і формування забудови міста Львова – це так вирішив замовник, було прийнято рішення про проєктування памʼятного знаку без проведення конкурсу. У відповідь на ваш інформаційний запит повідомляю, що громадські слухання стосовно встановлення скульптури памʼятника Юрію Кульчицькому у місті Львові на площі Данила Галицького не відбувалося».

В цей час тривала дискусія з мешканцями, які не розділяли ініціативу «закриття» і пробували розірвати плівку та звільнити памʼятник. Завершувався перформанс накиданням на скульпутру дерев’яної коробки з написом «Повернути дарувальнику».

Слово взяв художник Михайло Барабаш і перелічив всі недоліки встановленого недолугого утвору:
«Памʼятний знак встановлений в зоні ЮНЕСКО без будь якого конкурсу, наголошую, узгодження та громадського обговорення, що дало би можливість вибору кращого продукту чи місця встановлення. […] Невдалий маркетинговий хід, за рахунок привласнення публічного простору. Історична постать знівельована – не промовляє про Кульчицького ні як про героя Віденської битви, ні як про людину, яка розповсюдила каву. Відірваність від історичного контексту, маніпулювання історичною памʼяттю видання легенди за історію, фантазію за дійсність. Вибачте автор, але памятник виглядає недолуго і не відповідає вимогам не лише сучасної, а й класичної естетики: відсутність будь якої стилізації, школярська інтерпретація та подача, відсутність творчого мислення. Один з яскравих низькопробних кітчів, шароварщини та несмаку. Транзитний маршрут не дає можливості зосередитися на памʼятнику і тим невілює його сприйняття. Памʼятник погано включений у ландшафт, займає надто багато місця і хоча б цього огляду є навʼязливим. Нелюбов до міста, неувага до місця і думки навколишніх мешканців і зневага громадською підтримкою. Відсутність позитивних оцінок в масмедіа. Недбання про авторське реноме. […] А що лишимо майбутнім поколінням ми – кітч чи мистецтво?»

На коробці, в яку запакували памʼятник були перелічені наступні причини повернення дарувальнику:

– Пам’ятний утвір «Юрій Кульчицький» встановлено в зоні ЮНЕСКО без проведення конкурсу, узгодження та громадського обговорення, неминучих при виборі кращого мистецького пам’ятника та місця його спорудження. Замовник вважає, що пам’ятний утвір не справляє істотного впливу на формування забудови м. Львова.
– Маркетинговий хід приватного підприємства за рахунок привласнення громадського простору.
– Невідповідність зображеної історичної постаті вибраному місту: Юрій Кульчицький як історична особа до Львова не має жодного відношення.
– Історична постать відірвана від історичного контексту і знівельована, утвір не промовляє про Кульчицького ні як про героя Віденської битви, ні як про людину, яка розповсюдила каву в Східній Європі. Видавання фантазії за дійсність.
– Утвір є мистецько недолугий і не відповідає критеріям ані сучасної, ані класичної естетики. Школярська інтерпретація. Слабко виражене творче мислення. Яскравий приклад кітчу, шароварщини та несмаку.
– Невідповідність вибраного місця: транзитний маршрут не дає можливості зосередитись на самому пам’ятнику, і тим нівелює його сприйняття і гадане візуально-символічне значення. Утвір погано включений в ландшафт.
– Утвір займає дуже багато місця і виглядає нав’язливим.
– Автори утвору засвідчують свою нелюбов до міста, неповагу до спадкоємності конкретного місця, неувагу до думки навколишніх мешканців і зневагу до громадської підтримки. Автори не переймаються відсутністю позитивних оцінок в мас-медіа і не дбають за авторське реноме.
– Спротив і дедалі більший негативізм від громадських активістів та представників мистецького і культурного Львова.

Через дві години по закінченні акції збентежена жінка, певно місцева мешканка, зірвала з памʼятника плівку. Євген Гулевич також не спинився у своїй боротьбі проти памʼятника:

«Історія з Кульчицьким продовжилась теплої ночі, 29 липня 2019 року. Тоді Євген Гулевич в колі своїх друзів обговорювали естетично-просторові проблеми Львова і вкотре дуже розгнівались на пам’ятник Кульчицькому. Близько другої години ночі вони, озброївшись запальним настроєм і чималим молотком пішли до пам’ятника. Група розділилась на три менші, аби пильнувати акцію від приїзду поліції, поки Євген Гулевич швидко і спритно застрибнув на пам’ятник і почав щосили гатити його по голові. Звук нісся неймовірний, відлуння пронизувало весь квартал, звісно, поліції чи іншим до цього пам’ятника було байдуже. Євген добряче посік бронзовий писок паскудного пам’ятника, фізично втіливши злість культурної спільноти щодо цього несмаку посеред міста. Якщо нас не питали дозволу перед встановленням цього одоробла і тим самим позбавили право на місто, то чому не привласнити міський простір більш радикальнішими і веселішими методами,» – пригадує подруга Євгена.