Михайло Бойчук
- 30 жовтня 1882, c. Романівка (Теребовлянський повіт, Галичина) — 13 липня 1937, Київ
- Краківська академія мистецтв
- Роботи
Маляр-монументаліст, засновник самобутньої мистецької школи Renovation Bizantine, лідер групи «бойчукістів». Один із засновників монументального мистецтва України 20 ст.
1898 — майбутній митець прибув до Львова для навчання в малярській школі. Навчався в студії Юліана Панькевича
1898-1899 – навчання у Віденьській академії мистецтв, підтриманий Науковим товариством ім. Т. Шевченка на чолі з М. Грушевським, на кошти НТШ і митрополита Андрея Шептицького
1899-1905 – навчання в Краківській академії мистецтв у Флоріана Цинка, Юзефа Унежинського, Юзефа Вичулковського, яку закінчив із срібною медаллю
1905 – навчання в Мюнхені
1907-1910 – жив та працював у Парижі, відвідував академію Поля Рансона, вчився у Поля Серюзьє
1909 – засновує в Паржиі майстерню неовізантійського мистецтва, яка стала початком його творчої школи (група Renovation Bizantine). Група художників прагнула синтезувати традиції византійського мистецтва (іконопису) та раннього ренесансу
У Парижi Михайло Бойчук одружився із Софією Налепинською
1909, 1910 – участь членів групи Renovation Bizantine в Осінньому салоні та Салоні Незалежних
1910—1911 – подорожував до Італії, де вивчав твори монументального мистецтва, передусім періоду проторенесансу, опановував різні технічні прийоми в темпері та фресці
1911–1912 – проживав у Львові. Працював над монументальними розписами у м. Ярослав, реставрував ікони в Національному музеї у Львові, розписав церкву монастиря монахинь Василіянок у с. Словіта.
Член НТШ (1912), УНТ (1917)
Під час Першої світової війни Бойчука разом з його молодшим братом Тимком як австрійських підданих росіяни заслали в Арзамас, де довелося зазнати напівголодного існування.
1917 – Михайла Бойчука обирають професором заснованої Української Академії мистецтв в Києві
В цей період життя в Києві, Михайло Бойчук реставрував кілька творів у збірці В. I. Ханенка, запропонував метод закріплення фресок у хрещальні Софійського собору (1919), 1924 року відкрив фрескові розписи в Успенському соборі Єлецького монастиря в Чернігові.
Група “бойчукістів” розписала агітпароплав «Більшовик», Луцькі казарми в Києві (1919), оформляла свято 1 травня 1919 року, декорувала Київський оперний театр під час першого Всеукраїнського з’їзду представників волосних виконкомів (1919),
1921 – на запрошення уряду УРСР оформив приміщення Харківського оперного театру, де відбувся п’ятий Всеукраїнський з’їзд Рад, працював на Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1923 року, виконав близько двадцяти портретів кооперативних і державних діячів на повний зріст для Київського кооперативного інституту, зробив розписи санаторію ім. ВУЦВК на Хаджибейському лимані в Одесі (1928), Червонозаводського театру в Харкові (1933–1935).
1924 — професор Київського художнього інституту. Михайло Бойчук узяв участь у монументальній пропаганді, очолив перші державні майстерні.
1925 – в Києві було засновано Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що об’єднувала бойчукістів. АРМУ пропагувала впровадження мистецтва в побут, поєднання його з життям, заперечувала натуралістичний реалізм. Бойчукісти прагнули до національної своєрідності українського мистецтва. Ці ідейно-художні принципи не вкладалися в канонізовані рамки «радянського мистецтва», викликали з боку «войовничих соціалістів» звинувачення у спотворенні образів радянських людей, соціалістичної дійсності. До того ж ще дошкуляла недоброзичливість інших митців, продиктована групівщиною. Останнє змусило Михайла Бойчука 1931 року залишити Київ.
Спочатку Бойчук викладав у Ленінградській академії мистецтв, був керівником кафедри композиції АМ, а вже 1932 повертається в Україну — в Харків.
У листопаді 1926 — травні 1927 Бойчук разом із дружиною Софією Налепинською-Бойчук, учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром мали творчу подорож до Німецької держави, Французької республіки, Королівства Італія. Поїздка за кордон стала однією з формальних підстав для їхнього арешту та звинувачення у «шпигунстві» й участі в «контрреволюційній організації».
25 листопада 1936 органи НКВС заарештували Михайла Бойчука, а 13 липня 1937 в Києві разом з його талановитими учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром розстріляли. Bci фрески були терміново заштукатурені після арешту художника.
1952 – згідно з наказом № 2115 Комітету в справах мистецтв фрески були вилучені з Національного музею Львова і знищені. В підвалі Львівської бібліотеки АН УРСР серед «ідейно шкідливих» експонатів загинуло і 14 творів М. Бойчука: «Милосердя», «Сон», «Богородиця з дитям», «Біля криниці», «Письменниця» та інші. Проте вдалося зберегти деякі твори Михайла Бойчука завдяки львівській художниці Ярославі Музиці, яка з 1914 року (коли Михайло Бойчук вимушено залишив Львів, покинувши картини у своїй майстерні) зберігала твори митця та його невеликий, але значної наукової вартості архів.