Бо і Зайчик досліджують локальне мистецьке середовище

Разом з Марією (та студентами і студентками магістерської програми кафедри Актуальних мистецьких практик ЛНАМ в рамках курсу «Творча лабораторія з дослідження локального мистецького середовища») Бо та Зайчик відвідали виставки: Cameron Terhune (USA) Mail Art в альтергалереї «Тимутопіяпрес», «З сибірської сторони: родинний архів» в публічноісторичному просторі «Після тиші», присвячену 200-річчю Володимира Дідушицького виставку у Державному природознавчому музеї Національної академії наук України, Львівський тиждень скульптури, виставку Ярини Шумської «Затамувавши подих» у Муніципальному мистецькому центрі та спільний проєкт Даші Подольцевої та Олексія Шмурака «В кінці все буде добре, і якщо ще не добре – значить, це ще не кінець» у просторі Дім Звуку.

Бо і Зайчик досліджують локальне мистецьке середовище

Тимутопіяпрес — це не просто гараж. Це периферийна гетеротопія, що маніфестує естетику радикальної бідності через архівну процесуальність. Тут, у зоні пост-інституційного анклаву, реалізується вернакулярний архітектурний реді-мейд, а глядач запрошується до інтимного інтерфейсу взаємодії з аналоговим опором цифровій епосі.

«Після тиші» — це проєкт, що працює з вернакулярною фотографією, тобто тою, що була зроблена звичайними людьми (читає у Вікіпедії Бо). Організовуючи знайдені родинні архіви, команда проєкту робить видимими окремі голоси та історії людей, що інакше могли б загубитись.
Бо із зацікавленням слухав історію родини на виставці «З сибірської сторони: родинний архів». У її основі — архів про радянські переслідування родини Бабіїв–Лозинських, який у 2023 році передали на зберігання нащадки. Кожна фотографія там представлена як об’єкт у скляному кубі, з двох сторін — так видно її матеріальність і сліди часу.

Бо та Зайчик завітали до Державного природознавчого музею, щоб оглянути експозицію, присвячену 200-річчю Володимира Дідушицького. Там Бо постав перед дилемою: на цій виставці музей презентує колекцію саме в тому вигляді, у якому вона створювалася та
зберігалася. Багато опудал тварин і птахів згруповані в антикварних скляних вітринах, виготовлених на замовлення Дідушицького у Відні.
З одного боку, ця колекція має велике наукове та історичне значення, але з іншого — опудала зайців зверхньо поглядають на його друга з верхніх полиць. Здається, вести сюди Зайчика було стратегічною помилкою.
Врятувала ситуацію виставка «Експедиція до Антарктиди». Це чудовий приклад ревіталізації музею та сучасної кураторської роботи. Тут наративний формат експозиції веде за собою: від історії відкриття континенту до буднів на станції «Академік Вернадський». Назва цілком виправдала себе: Бо із Зайчиком побували в гостях у полярників і навіть побачили полярне сяйво.

Бо та Зайчик вирішили проігнорувати Львівський тиждень скульптури. Точніше, вони просто не дуже горіли бажанням туди йти. Але мистецтво саме прийшло до них: маленькі теракотові скульптурки, розкидані містом, буквально вдирались в їхній життєвий простір. Кураторська стратегія Павла Гудімова перетворює місто на тотальну інсталяцію, де глядач позбавлений привілею небачення. Куратор залучає кожного до мистецького дискурсу.
Як так? Вибору «дивитись чи ні» просто не лишилося. А отже, виставку відвідано, культурний борг сплачено, завдання зараховано. Слава Богу, що Бо і Зайчик не надто втомилися від цього марафону, хоча, погодьтеся, роботу пророблено колосальну.
Прогулюючись стрийським парком, Бо вирішив полежати…

Тут Бо та Зайчик відвідали проєкт «Затамувавши подих» у Муніципальному мистецькому центрі. На виставці представлені живописні роботи Ярини Шумської у вигляді інсталяцій, де текст, фотографія, та відео перформанс розгортають історію проживання втрати та віднайдення рівноваги.
Ця Історія видалася Бо дзеркалом, в якому він побачив всі втрати, які пережив сам. Та всі які ми переживаємо разом кожен день.Бо забракло чи то слів, чи то повітря. в такій ситуації сказати щось видається зайвим,
Але Зайчик жартував.

Бо та Зайчик відвідали виставку з дещо іронічним підтекстом «В кінці все буде добре, і якщо ще не добре – значить, це ще не кінець». Цей сюрреалістичний калейдоскоп звукових ландшафтів створили Олексій Шмурак та Дарʼя Подольцева.
Проєкт є сайт-специфічним: основою україномовною частини інсталяції стали терапевтичні та повчальні уривки програм, записаних саме тут, на Львівському радіо. Виставка намагається сконструювати уявне майбутнє, міксуючи архівні записи з Ньюкасла з фразами на кшталт «В нас стільки радості».
Слухаючи це, Бо спіймав себе на думці: це наче прийти в гості до старого друга, а тебе зустрічає привид, який натхненно розповідає про свої грандіозні плани на наступний рік. І ти слухаєш, киваєш, але в голові крутиться одне: «Все чудово, але є нюанс. Ти ж… Ну… Привид».

Авторка комікса: Марія Богомолова