Петро Холодний

Петро Холодний share

  • 18 грудня 1876, Переяслав — 7 червня 1930, Варшава
  • Київська рисувальна школа Миколи Мурашка
  • Представника імпресіонізму, Петра Холодного також називають засновником неовізантизму. Живописець, художник-монументаліст, графік, проектант ужиткового мистецтва, педагог.

    Родичі Петра Холодного з боку матері були художниками-іконописцями, які працювали переважно на Полтавщині.

    1897 – закінчення природознавчого факультету Київського університету за спеціальністю математика та мінералогія, викладав (з 1898) у Київській Технічній школі на кафедрі фізики.
    1906 – призначений директором комерційної школи у Києві
    з березня 1917 — директором першої української гімназії в Києві
    восени 1917 – запрошений до уряду УНР на посаду товариша Міністра освіти із дорученням розробити основи організації українського шкільництва, в тому числі і мистецького. Пізніше став міністром.

    1910-і – захоплення старовинним українським мистецтвом, під враженням від старовинних ікон, зокрема, в збірці Українського музею у Львові, і з часом Петро Холодний став знавцем української ікони і старовинних живописних технік
    з 1916 – почав використовувати стару іконописну техніку в релігійних та світських композиціях, яким він свідомо додавав стилістичні риси візантійської традиції, трансформуючи її в дусі сучасного йому модерного мистецтва.

    Після окупації УНР Петро Холодний разом з її урядом емігрував до Тарнува у Західній Галичині (Польща).
    1921 – переїзд до міста Миколаїв на Львівщині, у 1922 — до Львова. Того ж року, за ініціативою емігрантів зі Сходу України, у Львові створений Гурток діячів українського мистецтва — ГДУМ, який він очолив. Гурток об’єднував художників, літераторів та архітекторів, проіснував до 1927.

    1921—1922 – досвід реставрації ікони Божої Матері Зарваницької
    1924–1930 – працював над оздобленням однієї із найкращих пам’яток ренесансної архітектури Львова — Успенської церкви, для якої виконав ікони та вітражі. Петро Холодний в церкві Успіння Богородиці у Львові вперше в історії українського православного будівництва використав вітражні композиції.

    Ще 1910 на виставці українського мистецтва в Києві без відома художника показані його роботи. Свої твори, що представляють монументальне та станкове малярство, декоративне мистецтво, демонструє на львівських виставках 1922,1923, 1924, 1926 роках, а 1929 бере участь у виставці української книжкової продукції видавництва «Західна Україна».

    Під час свого перебування у Львові (1928), вирішив поїхати до Парижу з метою зібрати матеріал до майбутньої картини, що була б присвячена смерті Симона Петлюри. Зібрав необхідний йому матеріал, але задум залишився нереалізованим. Написав декілька наукових праць, що були видані коштом НТШ.

  • Роботи
  • Петро Холодний. Дружина в голубому, 1903Петро Холодний. Дзвоники, 1912Петро Холодний. Дівчина і пава, 1915Петро Холодний. Маки, 1919Петро Холодний. Зима в лісі, 1920Петро Холодний. На узліссі 1920-і; картон, оліяПетро Холодний. Двері іконостасу каплиці св Духа, 1920-іПетро Холодний. Царські врата капл св Духа Львів, 1920-і; НМЛПетро Холодний. Намісний ряд каплиці св Духа, 1920-іПетро Холодний. Намісний ряд каплиці св Духа, 1920-іПетро Холодний. Ескіз вітража, 1926; папір, акварельПетро Холодний. Вітражі церкви у Мражниці (Борислав), 1926Петро Холодний. Вітражі церкви Успіння у Львові, 1930Петро Холодний. Хутір, 1930; картон, олія

Більше фотографій робіт на Вікіпедії

Інші профілі

Ольга Погрібна-Кох

Ольга Погрібна-Кох

Працює з видами пластичного мистецтва: малярство, друковано та рисовано графіко, а також художня фотографія, поліграфічний дизайн та в авторському жанрі

Каєтан Вінцент Келісінський (Kajetan Wincenty Kielisinski)

Каєтан Вінцент Келісінський (Kajetan Wincenty Kielisinski)

Польський графік. Автор мініатюрних офортів, виконаних за власними малюнками з зображенням сцен з життя українського села, народних типів, пейзажів, української народної дерев’яної архітектури

Альфред Абердам

Альфред Абердам

Стилістика художника формувалася під впливом сучасних йому тенденцій – творчості Пікассо, європейського експресіонізму, зокрема експресіонізму École de Paris, до якої власне він і належить